Поки боги сміються

Поки боги сміються

Середа, 25 березня 2020 г.
Проглядів: 647
Підписатися на комментарі по RSS
«Вчені довели, що п'ятнадцять секунд сміху продовжують життя людини на п’ять хвилин!»

Народне вірування.

 

Зевс стояв посеред своєї олімпійської вітальні та задумано дивився на таймер. При цьому він розважливо погладжував свою пишну бороду.

На темному голографічному екрані під написом «До кінця людства залишилось» стояли показники «00 років/ 00 місяців/ 00 тижнів/03 дні/20 год/36 хв/15 сек.»

− Арей підхоплює м’яч, – почав бог заведеним голосом футбольного коментатора. – проходить Гефеста, зміщується в центр! Виходить один на один із Зевсом, ударррр! – очі громовержця спалахують. – Ай-ай-яааай! Глава Пантеону реагує блискавично!!! Бідний Арей!

Зевс вийшов з ролі. Очі його повернулись до спокійного стану. Декілька секунд у хоромах стояла непевна тиша. Її обірвало сухе кахикання. На задньому плані кімнати з’явилась підстаркувата жінка із запалими вугільними очима. На її голові криво сиділа діадема. Це його дружина Гера. Обличчя у неї роздратоване.

− Бородатий. – цинічно сказала вона, поправляючи діадему.

Зевс зітхнув.

− Зате я його по-новому обіграв.

Таймер показував «00 років/ 00 місяців/ 00 тижнів/03 дні/20 год/33 хв/04 сек.»

Через насичену роздумами хвилину він промовив:

− Така справа, жінко. Через три з хвостиком дні людству настане гаплик.

Гера хмикнула. Зевс продовжив.

− А все це тому, що ми, боги, не сміємось більше. Таймер неухильно іде по спадній уже добрих десять років! І ось скоро кінець.

− А нам що до цих мурах? Нехай собі здихають. – холодним тоном докинула богиня.

− Просто, вся наша історія крутилась навколо цих мурах. – пояснив громовержець. – Та і нудно якось без них. Хочеться, щоб хтось тобі поклонявся. А ти? Ти вже забула, як піклувалася про їхнє подружнє життя? Про шлюб та кохання?

− Е-е-е. Яке там кохання! Який там шлюб! Вони скоро з собаками та коровами одружуватися будуть! А знаєш, кому вони поклоняються? Зеленим папірцям! Це тепер їхній справжній бог!

Зевс незадоволено поправив футболку.

− А ти знаєш, що свій важкий наркотик, героїн, вони назвали в твою честь?

− Нісенітниця! − Гера скривилась та відвернула голову.

− Мене одне дивує, − продовжив громовержець, − чому ми, боги, перестали сміятися? Ми ж колись століттями веселилися, бенкетували, раділи життю, а оце зараз все зовсім змінилось. Гм, колись навіть анекдоти були якісь щирі та смішні, а зараз – ех. – він махнув рукою у невидиму даль.

− А хто тобі сміятись буде? – обурилась богиня. – Посейдон не встигає очищати океани, Аїд та Арей в силу своїх професій ніколи не сміялись, Амур направляє стріли уже на коханців однієї статі, а то і прошиває цілі групи людей зараз! Афіна просто за голову береться від проблем цивілізації, Феміда в шоці від корупції, Діоніс блює від синтетики, Гефест жаліється на зникнення ресурсів, Деметра волає про знищення лісів та родючих земель! Планета гине! Хто ж тобі буде давати живильний сміх для людей?

− Ти! – сердито підняв брови Зевс.

− З чого? Спусти штани, може тоді і засміюсь!

Бог спалахнув миттю. У його руках раптом виникла двометрова блискавиця. Він замахнувся. Ще трохи – і він уразить нею дружину.

Гера зойкнула та сховалась за канапу. В ніздрі проник різкий запах озону. Тепер вона сама могла переконатися, що означає «блискавична реакція».

Очі глави Пантеону вивергали убивчі іскри. Тільки тепер його жінка помітила на футболці напис «Я не ніби бог, я дійсно бог.»

− Та, я би вас усіх змусив не просто усміхатись, а іржати, як коні, яких нарешті випустили з Авгієвих стаєнь! – аж заревів Зевс, та за кілька секунд його лють спала. − Але ж я знаю, що той вимушений сміх нічого не дасть. Потрібен щирий, щасливий сміх. – говорив він ніби сам до себе.

− Охолонув трохи? – блиснули із-за канапи хитрі оченята Гери. – Та не електризуйся так. Я пожартувала. – вона повільно підвелась і, помітивши, що на обличчі чоловіка все ще достатньо слідів злості, додала розсудливим голосом. – Набридло нести відповідальність за людство? Не муч себе. Я знаю, що треба робити.

 

+++
 

Прометей розвалився у тіні дерева величезного саду. В правій руці він затиснув пляшку віскі. Ліву підклав під голову.

Раптом у верховіттях пронісся великий птах, подібний на орла. Його тінь прошмигнула по обличчю титана. Прометей стрепенувся. Підвівся та озирнувся довкола. Ніякого орла ніде не було. Він розслабився, поволі підніс пляшку до губ та ліниво зробив два ковтки. Його захмелілі очі байдуже вдивлялись у неясний небокрай.

− Спогади…, спогади… − донісся звідкись доволі знайомий титану голос. Він здригнувся та поглянув позаду себе.

Там, склавши руки на грудях, стояв Зевс. Прометей лише відразливо скривився.

− Не вітаєш мене? Розумію. – спокійно мовив бог. – Я ж ніби твій найбільший ворог. А дарма, як виявилось, я милосердний. Ось бачиш, подарував тобі самовідновлювальну печінку. Можеш пити місяцями – і нічого. – грайливо вишкірився він.

− Навіщо приперся? – глухо відказав титан. – Знову прикуєш мене до скелі та змусиш орла лоскотати ступні чи під пахвами до сказу?

Зевс беззвучно затрясся, ніби пригнічуючи напад натужного реготу.

− А знаєш, до речі, що твої улюблені люди про тебе пишуть? – він присів поряд та теж спрямував погляд за обрій. − Це в них давньогрецькими міфами називається. Так от за їхньою версією, орел викльовував тобі щодня печінку, а на ранок вона відростала! Ха!

В Прометея розширились очі.

− Не мели дурниць! Геракл же вбив орла, він розповів їм…

Громовержець єхидно захихикав.

− Саме після того, як версія про печінку міцно вжилась в народі, я дійсно вирішив тобі подарувати печінку, яка відновлюється щоночі. Тільки знали б люди, що ти її сам оце безжалісно вбиваєш! Скільки вже років? – він подразливо схилився так, щоб бачити очі титана.

Той же лише важко видихнув та опустив голову. Потім зробив іще ковток та злісно вицідив:

− Забирайся. Залиш мене в спокої. Після того, як ти мене закрив у цьому саду, я не можу спокійно дивитись, як людство повільно гине та вбиває саме себе!

− Так, це було трохи жорстоко з мого боку. Хоча сад прекрасний, майже едемський. І віскі відібране для тебе з найкращих людських віскікурень. – відказав задумливо Зевс. – Людинолюб, який нічого не може зробити, а просто дивиться, як його улюблені істоти повільно засмерджуються у своєму ж лайні.

Він театрально дав голові спасти на груди. Потім підняв її та погладив свою бороду.

− А чи знаєш ти, що людству зараз дійсно загрожує велика небезпека? Реальна.

Прометей заперечливо мугикнув. Його очі сконцентрувались. Він хотів зробити ще ковток, але пляшка застигла на півдорозі до губ.

− Ти чув про таймер Хаосу?

− Так. – відповів титан.

− Знаєш, що він дає час твоєму людству, поки ми сміємось?

− Звичайно.

− Уяви собі, що тепер ніхто з богів Пантеону уже не сміється. Усі втомились грати кіно та показувати цирк заради людства. І анекдоти усі поросли бородою.

Прометей зосереджено облизав пересохлі губи.

− І?

Зевс посерйознішав.

− У людей залишилось всього два дні.

Титан зірвався на ноги. Пляшка випала з його руки. Віскі виплеснулось на траву.

− Як?... Як вони загинуть? – його очі розширились. Зевса обдало перегаром.

− А я звідки знаю? – відсахнувся з огидою головний з богів. – Це ж пристрій Хаосу. Може, астероїд бабахнеться, а може, ядерна війна…

Очі Прометея збентежено забігали, губи стиснулись.

− У тебе з передбаченнями майбутнього завжди були проблеми. – прошепотів він, та схвильовано додав уже голосніше. − Що можна зробити?

Зевс нахмурив брови.

− Опануй себе! Сядь! – наказав він. – Ти ж титан, чи хто?

Апологет людства нервово опустився на траву.

− Слухай уважно. Я знаю, що тобі важко буде в це повірити, але я милосердний. І я змінився. Я прощаю тебе за всі твої гріхи та грішки переді мною та іншими богами. Ніхто тебе вже не буде мучити. Ти підеш до людей та понесеш їм ось це. – він дістав з кишені невеличку скриньку.

− Що це?

− У цій скриньці – революція. Ми по-новому напишемо історію! Це − дар мікробожжя.

− Мікро… чого? – часто закліпав збитий з пантелику Прометей.

− Коли ти відкриєш її на Землі, лише людський сміх почне додавати час до таймеру Хаосу, тобто люди самі стануть відповідальними за свою долю. А боги навпаки від’єднаються.

− Але ж… − перебив його титан. − Сміх бога в десять тисяч раз сильніший за сміх людини…

− Так. Зачекай. Та ж їх уже більше семи мільярдів! Сумарні мікросекунди будуть додаватись до таймера. Та їхній сміх має бути щирий. Тобто, люди мають ставати щасливими!

− Але ж вони… постійно скаржаться та ниють, та погрузли у горі…

− Знаю, що самі вони не впораються, тому… − Зевс зробив інтригуючу паузу.

− Тому? – стурбовано витріщився на олімпійця Прометей.

− … тому ти поселишся на Землі під виглядом простого чоловіка та будеш допомагати людям знайти шлях до справжнього, живого сміху! Тобі буде заборонено відкривати їм правду, я буду за цим слідкувати, інакше страшна кара настигне тебе!

Зевс піднявся на ноги та прорік:

− Колись я катував тебе сміхом за те, що ти подарував людям вогонь. А тепер ти подаруєш людям справжній сміх, щоб вони не загинули від вогню! Чи від чогось іще. – поправив себе громовержець.

Він повернувся до титана. Тільки тепер тому стало видно напис на його чорній футболці:

«Я ж просто бог, не звинувачуй мене.»

− Відтепер, − урочисто проказав Зевс. – доля людей у їхніх та у твоїх руках! − І він вручив скриньку титану.

Прометей змінився на обличчі. Тепер звідти струменіла енергія, притиснена багатьма роками бездіяльності та безнадії.

Він пильно просвердлив поглядом очі бога.

− Де ж тут підстава?

Брови Зевса злетіли вгору.

− Правда в тому, що підстави ніякої немає. Підстава – це твої людиська! Ось тепер побачимо, чи мають право вони на існування! – сердито випалив бог.

Титан затиснув у руці скриньку, розвернувся та рушив геть. Принагідно він зневажливо гепнув ногою напівповну пляшку віскі. Та тихо ковзнула по траві та зникла внизу схилу горба.

Громовержець хмикнув та прошепотів:

− Дарма він так. Двадцятиоднорічне односолодове, все-таки.

 

+++
 

Захеканий Гермес увірвався у зал, де зібрались усі боги, та кинув коротке:

− Усі на місці!

− Добре. – буркнув Зевс із-за високої трибуни. Він стояв до присутніх спиною. Урочисто мовив. – Починаємо!

Пантеон стих. Після неспокійної паузи головний бог мовив:

− Плоский анекдот. Сізіф не встиг відхилитися від своєї каменюки, що котилася вниз.

Вібруюча тиша росою осіла на ряди богів.

− Зевсе, бородатий. – простогнав Посейдон та з кислим лицем зняв з тризубця пластикову пляшку.

− Шановні боги, маю повідомити вам важливу новину. – промовив глава Пантеону, ніби не чуючи зауваження морського колеги та не обертаючись. – Я наділив людей мікробожжям. Ви тепер не зв’язані своїм сміхом з таймером Хаосу. Відтепер час у нього плюсується лише зі сміху самих людей. Щоб дати нашим творінням хоч якийсь шанс, я відправив до них небораку Прометея. − Він раптом розвернувся, вийшов на краще освітлене місце перед трибуною та урочисто пробігся поглядом по рядах олімпійців.

Усі чітко побачили напис на його чорній футболці:

«А що якби людина стала однією з нас?»

Але не це змусило богів заніміти. Подив на межі зі страхом прокотився рядами.

У Зевса-громовержця, владики Пантеону, щось змінилось у вигляді таке, що безсмертні спочатку не впізнали, хто перед ними.

Справа в тому, що у нього не було бороди!

− До речі, Посейдоне, то хто бородатий? Я – бородатий?! – сказав Зевс, підпалюючи напомповану спертим сміхом тишу. Тишу, яка от-от мала вибухнути.

 

+++
 

− Який же ти телепень! – злісно процідила крізь зуби Гера.

Зевс скривився та прицмокнув язиком.

− Жінка гарна й працьовита, та погано, що небита. – та опанував себе. − Чому? Тому що бороду поголив?

− Ні! Тому що того титанчика до людей послав! – богиня шлюбу та сім’ї аж сопіла з люті. – Ми так не домовлялися!

− Ми з тобою ні про ще не домовлялися! – стримано парирував Зевс. – Я послухав твоєї поради, а зробив, як вважав за потрібне. І крапка з громом тут!

− Хм. – з носа Гери, здається, от-от мало вирватись полум’я. – А що буде, коли твої люди, чи то пак, тепер уже мікробоги, раптом об’єднаються навколо Прометея, а? Сім мільярдів мікробожих мурах! Та вони спопелять Олімп!

− Заспокойся, заради бога! Ті, сліпі створіння ніколи не дізнаються про свою справжню силу. До речі, ти чому не реготала сьогодні разом зі всім Пантеоном, га? – розм’як громовержець. – такого спільного сміхового вибуху на Олімпі я не пам’ятаю. Добре, що вони уже відключені від таймеру.

Жінка відвернулась.

− Не розсмішила моя м’якенька, наче сідничка немовляти, шкірка? Ги. – пирхнув Зевс, проводячи пальцем по підборідді. – А, − здогадався він. – Ти ж почула про Прометея! – Він підійшов до холодильника. – Пиво будеш?

Гера нічого не відповіла. Головний бог вийняв дві темно-коричневі пляшки та неквапливо поставив їх на стіл. Розпрямившись він продемонстрував дружині новий напис на футболці.

«Дякую тобі боже, що я бог.»

Все ще заведена богиня нахабно проігнорувала цю витівку. Громовержець всівся на диван.

− Анекдот. Медуза заворожено задивилась на себе в дзеркало. – і не дочекавшись реакції з боку дружини, почав тихенько заводитись смішком сам. – А ось іще. Реклама. «Меннен Піт Стік»! Піт стікає – Харон вас чекає! Га-га-га! – зареготав він.

− Ти думав, що бороду збрив, то анекдоти смішніше будуть звучати? – кепкувала Гера, поставивши руки в боки.

− А оцей знаєш? Про троянського ослика? – ніяк не міг вгомонитись Зевс.

− Знаю…

− А про те, як Діоніс козацьку горілку дегустував?

− І про похмілля Одісея в Одесі, і про прихрустову лажу… Досить вже, будь-ласка! – прохала богиня, закотивши зіниці під повіки.

− А знаєш, що я думаю про той регіт на зборах? – продовжував повелитель Олімпу, анітрішечки не знітившись. – Усі сміялись не з відсутності бороди. Боги відчули полегшення. Вони стали вільними! Вони тепер не відповідальні за долю людства. Навіть Арей з Аїдом надривались від сміху! – Враз він принюхався. – Картопля! – радісно вигукнув. – Фрі готова! Шуруй за тарілкою, жінко!

Коли порція картоплі-фрі розмістилась між пляшками, Гера спитала:

− То що святкуємо?

− Власне, це те, головне, що я хотів тобі повідомити. Твої злості на людей та титана неактуальні.

− Чому? – стрепенулась богиня.

− Тому що людству і так каюк.

Співрозмовниця зацікавлено підсіла на диванчик ближче до частунків.

− А саме… − вів далі Зевс. – До Землі наближається великий астероїд. Апофіс чи Апофіг, щось таке. Так що розслабся.

− Відкривачка є? – пожвавішала богиня.

В цей момент в руці громовержця з’явилась маленька блискавка. Прудким рухом він ювелірно звільнив пляшки від кришечок. Гера хотіла піднести пійло до губ, аж тут воно агресивно вивергнулось з горла тари та щедрою річкою піни збігло по стінках, замастивши її руку. Освіжаючий запах озону змішався з млосними пивними випарами.

− От халепа!

− Це тобі за телепня. – розплився єхидною усмішкою бог. – Є таке явище – гашинг. До речі, прикол Діоніса. Будьмо! − Він хильнув пива та прицмокнув язиком.

− Я не… − богиня трясонула рукою, змахуючи огидну пінисту рідину. – я не буду пити оце. Воно тепле! Фе! – вона придивилась на етикетку. – Та ще і дата вжитку протермінована!

− Хм, − по-театральному задумався глава Олімпу. – Дивно, у мене все гаразд. Певно, твою недавно поставив холонути.− і захихикав. – то ж дивимось зворотній відлік. – зненацька він голосом судді з боксу оголосив. – Приготу-у-уйте-е-е-е-есь до кінця сві-і-і-іту-у-у-у! Йю-ху!

Гера нетерпляче піднялася.

− Краще би Діоніс не сунув носа у пивоваріння і опікувався далі виноробством. Вип’ю краще вина.

− То вже шампанське відкривай. І кетчуп дістань! − його пальці збуджено затарабанили по столі. − А я думав, що Прометей врятує Землю, чесно кажу. І він намагався. Дійсно доклав зусиль, нелюдських, титанічних! Гермес розповів. Ідеї комедій та гумористичних шоу придумував, просував дослідження про користь сміху, навіть у Хлориди дивні зілля поцупив, від яких хочеться сміятись, якщо курити, і то так дико, знаєш.

Гера подала чоловіку пластикову пляшечку кетчупу. Перед собою поставила на стіл ігристе вино. А бога несло далі.

− Цікаво було б і собі щось таке організувати на Олімпі. Уяви, «Герахохотала-шоу»! Як, звучить красиво? – реготнув він та знову залляв у горлянку хмільної рідини.

Тим часом потенційна героїня нового шоу майже без шипіння відкрила шампанське. Громовержець взяв пляшечку кетчупу, відкупорив та старанно затрусив нею над тарілкою з картоплею-фрі. Але нічого не виливалось.

− Натисни трішки. – порекомендувала дружина.

Зевс роздратовано стиснув пластикову тару та враз звідти вистрілив струмінь в’язкої червоної маси. Бог не справився з сюрпризною пляшечкою. Потужний заряд кетчупу шваркнув на футболку.

− Най тя блискавка трафить! – скочив на ноги Зевс.

Гера кинула зацікавлений погляд на чоловіка. Раптом обоє помітили, що друге слово «бог» стало повністю нечитабельне, присмачене багряним нальотом. Тепер напис виглядав так:

«Дякую тобі боже, що я (пляма) ».

І тут у богині наче греблю прорвало. І ній певно хтось запустив сміховий термоядерний реактор. І тепер вона квоктала без упину.

− Розійшлась, як коняка! Серветку подай! – розгнівався громовержець.

Зевс помахом руки вивів у повітрі голографічне зображення таймеру та випростався. Він завмер, так і не витерши злощасну пляму на другому слові «бог».

Гера ще кілька секунд хихикала, розтерзана комічною ситуацією, а тоді витерла сльози та враз і собі стихла.

Таймер Хаосу показував «До кінця людства залишилось − 00 років/ 08 місяців/ 02 тижні/12 днів/13 год/18хв/25сек.».

 

+++
 

− У них що там, Китай святкує перше квітня? Чи Індію накурили містичним зіллям Хлориди? – вражений бог привідкрив рота. – Гм, значить, кінець людства відкладається. Астероїд оно пролетів повз!

Божа пара наче вилита з воску спостерігала за потужним наступом людства на ентропію. Гера розчаровано відсьорбнула шампанського.

− Прометей, сучий син… Знову треба буде лоскотати йому ступні! – і залпом осушила фужер.

− Прометей… − прошепотів гнівно Зевс. – він просто не відкрив скриньку… − зненацька він зареготав, як старенький трактор ХТЗ-25 під час старту двигуна. – він мене обхитрував! Хе, а потім скаже, що був п’яний, та не знайшов інструкцію з експлуатації! Ми все ще прив’язані до того триклятого таймера! – в його голосі почулись істеричні нотки. − Здобув фору для людей? Мерзотник! – бог відпив залишки пива та опанував себе. − А ти знаєш, що десь у глибині душі мені цей титан чимось подобається. Я його не буду карати відразу. Ні-і-і-і! Нехай борсається з тими людиськами. Виграв трохи часу? Ну, що ж, тим цікавіше буде спостерігати за шоу.

− Як?! Ти оце все отак просто залишиш? – очі дружини блиснули ненавистю. – Я б його, я б його… На Танталові муки відправила! На розтерзання Сциллі та Харибді! Змусила працювати замість Сізіфа!

− А ти недалеко від істини втекла. – перебив її чоловік, нервово жуючи картоплю-фрі. − Боротьба людства за виживання, прогрес цивілізації, якраз нагадує оту нездійсненну мету бідного Сізіфа. Але, знаєш, відверто, що я думаю? – він зробив паузу. − Вони виживуть якось. Навіть якщо астероїд впав би. Чи епідемія, чи війна… Це така порода… − Зевс устав із-за столика. – Зараз Гермесик метнеться на Землю, відкриє ту кляту скриньку і…

− Спопели титанчика! Засмали тисячовольтним розрядом, як поросятко! Пошли іншого орла!!! − очі богині палахкотіли.

− Тихо, Герочко! – гримнув глава богів. − Відставити поросят! Відставити орлів! Другого Кавказу не-бу-де! Я покараю його по-іншому. – Лукава усмішка розтопила його напружені лицеві м’язи. – Є робота для нашого Амурчика. І тобі теж було б добре пригадати своє ремесло. – голос головного олімпійця стишився. − Прометей знайде собі жінку-землянку. Закохається в неї. Одружиться. І вона буде клювати йому мізки. Щодня. Щогодини. Щохвилини. О-о-о, він буде молити про орла! Мозок у нього відновлюватися не-бу-де! І ніякі новітні геракли-вірастюки його не-вря-ту-ють! І тоді побачимо, як швидко випарується його любов до людей! Б’юсь об заклад, він сам захоче спопелити цю планету! − хтиво захихотів громовержець і потер руки.

− Дивись, щоб як би не обернулось усе навпаки. Бо любов може і крила надати, краще «Редбула». – розчаровано пробурмотіла собі під ніс Гера.

− А зараз я іду геть. – не почув її Зевс.

− Як це, «геть»?

− Геруню, я до біса втомився. Оце картоплю дожую та полечу. Хочу у філософську відпустку. Та і бороду треба відростити. Покличеш, коли людству залишиться днів п’ять…

− Куди ти полетиш? О, горе ти моє… Пляму хоч витри!

− На Марс. Там теж є Олімп. До речі, набагато вищий та просторіший. І людей там немає. – Нарешті йому вдалося відтерти злощасну пляму на слові «бог». Він задумався. Обличчя посерйознішало. – Принаймні поки-що.

]]>twitter.com facebook.com vkontakte.ru odnoklassniki.ru google.com/buzz friendfeed.com ya.ru mail.ru myspace.com rutvit.ru pikabu.ru liveinternet.ru livejournal.com blogger.com google.com yandex.ru memori.ru]]>