Останні коментарі

– Чудово. – полегшено зітхнув Матвій, перебираючи пінцетом графенову нейрональну систему Мільйони.

Є таке правило: все, що може бути сприйнято хибно, буде сприйнято хибно. Звичайно ж, я прочитав "нейранальну" і подумав: цікава архітектура...

Напевно, не такого коментаря чекали? Що по суті: це називається "оповідання-поговорили". Тобто дії майже немає, сюжет розвертається через діалоги. Критикувати його за примітивність навіть якось незручно, бо мені здається, що десь таким він і задумувався. Добра казочка про двох андроїдів... І це мов індульгенція від серйозного аналізу: та що ви хочете, казочка ж!

Я не буду чіплятися до інфодампів у репліках (дві штуки) і того, чому не відформатували Мільярда, хоча він теж ніби заражений, і того, як він взагалі міг відновити Мільйону - здавалося, все з самого початку будувалося на тому, що вона унікальна...

Як читач фантастики скажу, що хотілося більшого. Зараз подумав, що було би дуже круто, якби ось ця наївність оповідання була сюжетно значущим прийомом. Ми ж від Мільярда історію бачимо, чи не так? Що, якщо його рожеві окуляри - це побічний ефект від того зараження? Ми читаємо мов дитячу казочку, але крізь неї знов і знов проступає жорстока реальність - персонаж цього не розуміє, а ми так, і від того нам не по собі. Врешті-решт його виліковують, і він втрачає це бачення - така собі метафора дорослішання. Але це зовсім інше оповідання...

Авторе, ви, до речі, не зривайтеся тут на жінках, це зовсім некрасиво. Ніхто вам нічого на конкурсі не винен, якщо що. Відгуки можуть подобатися або ні, але тримайте це при собі - від зворотної критики ваші шанси отримати пристойну оцінку ще зменшуються.

Чи не "Хлопаками" це навіяно?

Дійсно, оповідання дуже сильно програє від декларативного стилю, це ніби простий переказ коміксу. Не зрозуміло, нащо на початку такий акцент на ватажку бандитів. І потім: невже Гайд був упевнений, що з Богданом обов'язково станеться щось подібне? Інша проблема в тому, що штучне око потвора, скоріше за все, зламала би так само, як й інші камери.

Врешті-решт в історії немає доданої вартості. Зрозуміло, супергероїня насправді монстр. І що? Після всього, що написано і знято на цю тему, це геть не сенсація, на якій може триматися ціле оповідання.

Мені сподобалось, дякую і успіхів!

А я, навпаки, люблю, коли мене закидують до вигадоного світу без пояснень, і я маю по деталях зрозуміти все. Згодом невеличкий вчасний інфодампик підтверджує/корегує мої висновки.

Що тут працює добре:

- атмосфера

- досить цікавий фантприп-виверт про життя після смерті

- темп оповіді, ніколи не нудно

Що працює так собі:

- персонажі-церковники - їх багато, на розкриття знаків не завезли, тому дуже зверхнево

- персонаж-хлопчик - нащо йому взагалі приділяють увагу поза сценою, де він прийшов мертвий, для належної експозиції?

- сюжет: ну дуже зручно все відбувається для Ієн, яка має встигнути спалити палія і тому не тільки раптом знаходить пожежу, а ще й б'ється з ним

Що не працює:

- антагоніст - хто? що? нащо?

- як не дивно, головная героїня, яка вся така таємнича і небезпечна, але не розкрита від слова зовсім

Тобто, звичайно, ми за нею слідкуємо і типу маємо вболівати, щоб вона все порішала, але... Чому? Я не кажу, що ми маємо всю історію її життя/післяжиття дізнатися, але точно треба більше, ніж є. Припускаю, що це оповідання - частина більшого твору, де все це розкрито, але тут цього немає, і ми навряд чи побачимо решту.

Загалом вийшов "Костянтин" на мінімалках. Ну добре, на середніх. На тлі інших оповідань це просто супер, але як твір як такий - ну, таке. І я пишу із сумом, бо з перших рядків мав надію на щось більш цікаве.

Сюжет цікавий, але стиль мені абсолютно не зайшов. Забагато не зрозумілих імен, назв та подій про які окрім згадки нічого не пояснено. Для чого було робити 3 пласти історії - теж не зрозуміло. Адже в творі не просто історія в історії, а історія в історії в історії. Оповідач з воєнним досвідом розказує про своє навчання, де йому розповідають про минуле. По-моєму, це явно було зайве.

Перше оповідання в групі, яке дочитав не тому що мушу, не через силу - хотілося дізнатися, що то за язик... Але це так і не з'ясувалося, тож трохи розчарувався.

Написано, м'яко кажучи, не ідеально, але сам образ язика у стіні дуже сподобався. Це водночас мерзенно, дивно і водночас дуже приземлено. Не страшно - ні. Шкода, що цей символ так і не був розкритий у прив'язці до персонажів. Може, це метафора подружньої зради, але я щось додумую. Щоби було класне оповідання - треба як слід почистити текст від помилок, стиль від недолугих оборотів та канцеляризмів, а до сюжету додати щось концептуальне. Так, як є - не більше, ніж "трохи цікаво".

Я чомусь відразу зрозумів, куди веде автор, і якою буде кінцівка.

І вже чекав, що на тому боці буде більше дії, але на жаль мене чекало розчарування.

А.Я.

Дякую за відгук!

Щодо стилістики - то якраз подібні конкурси (подяка організаторам!) і дають змогу автору експериментувати зі стилями та новими для нього напрямами. Інколи, навіть, щось вдається. Частіше - не дуже.

до останнього вболівав за автора, щоб твір вдався — бо ідея з міською легендою класна. але в підсумку вийшло не дуже. просідає кульмінація, коли на ліричного героя розверзається божевілля. надто швидко це все пролітає, не встигає справити враження. крім цього бракує влучної сюжетної розв'язки, бо спойлер в епіграфі практично позбавляє твір динаміки, читач просто чекає кожної наступної події за списком.

окрім стандартних нарікань на одруки і русизми, хочу дати таку пораду:

«Вони були гарними жінками в білому, які зустрічали ставних молодих людей, які намагалися перетнути міст»

в таких випадках одне з «які» варто замінити на «що». загалом, не завадить приділяти більше уваги стилістиці.

2 buga.Ga

Красно дякую за відгук.

Покишо не докінця зрозумів, для себе, притензію з венигретом. Та раз всі це підмічають це об'єктивна притензія. Певно забагато світу показав для такого малого оповідання. І вийшло що кольорові скельця разом у вітраж не складаються. Тре над цим ще подумати.

Про замну зомбі на будь яких інших ворогів - в контексті цього оповідання - так. цілком. В контексті світу - ні.

Про мораль. Тут дам слово одній гарній людині:

" Запам'ятайте - гарні люди теж помирають. Гарні люди будуть помирати через вас. Ви не зможете всім допомогти. І вам з цим жити."(с) __ __

Хм.. у доробленій версії дам ці слова Пірату.

Моральні вибори лікаря, поліцейського та солдата різняться. Тому не погоджуся з вашим порівняннм. Що ж до можливої однобокості - теж не погоджуся. Демони провини не щезли. Вони поруч і чекають моменту коли даси слабину. І назад до того життя вже не буде. Ніколи.

Але подумаю трохи над акцентами.

Дякую за відгук. Дуже змістовний.

Схоже на переклад з російської -"Василій" "добровільця".

Дуже натягнута за вуха історія з дівчиною. Василь виглядає якимось дурником, що не розуміє очевидних речей. І скільки часу дівчина йому не писала? День? Два? Тиждень? У світі цифрових технологій важко порвати з другом дитинства просто переставши писати. Якщо ж це оповідання є якоюсь альтернативною історією 30-літньої давнини, коли ще не було мобільних - то варто було б це якось зазначити.

Ідея з земляним чудиком досить таки цікава. Але вона якась скомкана і недореалізована. Взагалі відсутній конфлікт, ні внутрішній, ні зовнішній. Хоч би сумніви якісь додали до гг))

Якщо коротко - автору ще є над чим працювати.

Survivor

Щиро дякую. Мені дуже приємно, що мою творчість так схвально оцінюють.

buga.Ga

Дякую, що відмітили сюжет. Стосовно героїв занотовано.

Владислав Лєнцев

Експозиція через новини - ох, як я це люблю!

Любіть на здоров'я.

...тут щось перемудрили з корпоративним шпигунством та інтригами

Тому що оповідання не про телепортацію, і не про двійників, а саме про корпоративні війни. В тому числі, за нову технологію, або за її імітацію.

Коротше, переписувати і переписувати.

No comments

Chernidar

Саме явище не є центром задуму. Центром є бажання на певному явищі заробити. Не "вау, ми навчились у телепортацію", а "я хочу на цьому заробити, і баста!" Не те щоб скандал із Theranos був джерелом натхнення, але він з тої ж області моралі.

Анонім Оцінювач

"Але це - вже зовсім інша історія"

Ohnename

Дуже вам дякую. Ваші добрі слова - неймовірно сильна підтримка для мене

Survivor

що ж до "сну" - то це, скоріш, найбільш вірогідна подія, яка ще не встигла втілитися у реальності.

Survivor

Дякую за відгук!

- з тими язичницькими Богами сам Перун ногу зломить - що з Велесом, що з Ягинею-Ягою, що з ТроЯном, що із Ярилом, що із Мореною. Приходиться дофантазовувати по ходу п'єси.

Що ж до Стовпів - то так - цей артефакт має поділитись запасом сил із новонародженою - і таким чином тій не прийдеться витягувати життєву (прану?) із довкілля.

Survivor, вдячний за схвальний і до того ж такий розлогий відгук! Такі коментарі - не лише бальзам на серце автора, але й надзвичайно цінна інформація, бо як інакше дізнаєшся, що працює, а що не дуже.

Особливо щасливий, що ви помітили відсутність фінального "твісту", і що ця "гра" вам сподобалася.

Доброго дня, авторе.

Побачила у вашому творі нехай стару, але вічно актуальну проблему: коли ти стаєш монстром? На жаль, ви розкрили її через розмову, а не через події, через які проходив головний герой.

Дозвольте вгадаю: це - ваша перша проба пера? Якщо так, то ні в якому разі не припиняйте писати. Просто на деякий час забудьте все те, що розбиралось у школі на уроках літератури - моральний вибір там, підтекст, образ героя, - бо воно все глибоко вторинне. Спробуйте просто розповісти історію: що зробив головний герой, і чим це все закінчилось?

Карасятко,

В смислі - певною мірою?..

Певною мірою - вогонь, певною мірою - "гаряча плазма, сплетена магнітними полями" (Вікіпедія, з посиланням на NASA)

Оповідання сподобалось, хоч я і не вловила усі алюзії та підтексти. Наприклад, я гадки не маю (без вивчення додаткового матеріалу) ким є старші три брати Морени/Марисі. Ну, не володію я матеріалом, на жаль. Але й попри це читати мені було цікаво.

Єдине що: поворот "це все був сон/пророцтво/видіння/галюцинації" залишає відчуття певного... обману, чи як? Мовляв, я все це пережив разом з героями, а його, виявляється, не було? Так, звичайно, коней шкода, але хіба вони виживуть, якщо Марися народиться біля Стовпів Сили? Врешті, якщо сама Смерть (якщо я правильно зрозуміла) приходить у світ, тут без жертв не обійтись.

В будь-якому разі дякую авторові за твір. Він залишив дуже багато відкритих особисто для мене тем, і дав відчуття чогось значного й епічного.

Мені сподобалось. І концепцією, і атмосферою, і тема боротьби за монети та перенаселення Чистилища. І дід, що не такий вже й добрий, і за потреби зрадить будь-кого (а що йому втрачати?) теж сюди добре вписався.

Єдине що - залишилось відчуття певної незакінченості. Тобто, герой переродився, але місія його навіть близько не завершена: йому ще треба (як мінімум) помститись дідові. Дайте вгадаю: це - початок повісті, чи навіть роману?

Мені дуже сподобалось, як автор подав оцей от контраст ставлення Гліба до Єви. Спочатку вона його дратує - він ледь не на кожен її спогад злиться, подумки виправляє її, тощо, тобто ми не просто в курсі про його роздратування - ми його відчуваємо. Але, як тільки Єви в його житті не стає, ми так само відчуваємо, що він без неї не може. Дуже класне відчуття, авторе, так тримати.

Стосовно образу Єви: мені здається, що ми запізно дізнаємось про роббеклонів. Було б круто ввести таких на самісінькому початку: ще до того, як головні герої відправляють на природу. Можна ненав'язливо: достатньо просто вітання від якогось сусіда, про якого Гліб знає, що той давно загинув. Наприклад, його розчавило аналогом автомобіля, а Гліб баче роббеклона саме тоді, коли той вовтузиться з двигуном.

До речі: я правильно зрозуміла, що новим "роббеклоном" Єви насправді є та сама сусідка? Якщо так, то я прямо вимагаю ще хоча б однієї підказки прямо в тексті!

А оповідання дуже класне. І оцей от рефрен "ціле життя" щоразу отримує нові сенси. А ще - величезний респект авторові за ставлення

тут лише набивати гулі, вчитися й пробувати далі

Вітаю, авторе. Історія зачепила за живе, дуже проникнено через спогади Водяниці показується віддалення людей від природи, "змертвіння" у їхніх душах, і відчай, що поступово охоплює Водяницю.

Але є одне питання, яке мене не відпускало протягом усього читання. Чому й Ічетик, і Водяниця просто мовчки спостерігають, як їхні доми завалюють сміттям? Може, вони й не найсильніші духи природи, але якимись чарами мають володіти, особливо удвох. Ічетик цілком може притопити найзавзятішого сміттєтворця в болоті - це цілком у дусі болотних створінь. А він не робить нічого. Через це герої, які на початку є симпатичними, під кінець ледь не дратують.

Але повторюсь: історія зачіпає за живе. І те, що, попри пробудження Мотлоху, фінал залишає надію.

На жаль, переважно не сподобалося. Світ дуже схематичний, його фактично немає, його правила теж вкрай схематичні. Герої - типовий бунтівний хлопчик та типова спочатку боягузлива слухняна дівчинка, яка під впливом хлопчика погоджується бунтувати. Жодних індивідуальних рис. Через оцю схематичність та типізованість всього не виходить конфлікт. Дітям не подобається життя їхнього суспільства, вони прагнуть іншого... Власне, це все. Насправді, не страшно, що немає подробиць, можна зробити гарно й без подробиць світобудови, діти могли б протистояти таємничості, незрозумілості або, наприкрад, забороненості знання. А без конфлікту та характерів виходить не так оповідання, як замальовка.

Мені сподобалось. Динамічний фантастичний бойовик з кількома сюжетними поворотами та некартонним протагоністом. Придиратись до мови, стилю, орфографії чи ще чогось не хочу, та й не впевнена, що це варто робити.

Напевно, це буде найжорсткіший мій відгук тут, але: це - чи то претензія на шедевральність через авангард, шок-контент, ретелінг Хвильового, імпресіонізм та галюцинації; чи то вкрай зухвалий і товстий тролінг. Знаю, що років 12 назад таким твором теоретично міг зацікавитись журнал "Шо?", але чи актуальне це для нього зараз - гадки не маю.

Вітаю автора.

Приєднаюсь до попередніх думок про деталізований світ. У вас вийшло дуже комплексне бачення саме футуристичної роботизованої антиутопії, видно, що вам замало обсягу, аби подати його повністю.

На жаль, є величезна проблема з головним героєм: ми взагалі не бачимо, як він діє, як він впливає на світ, як (не) намагається його змінити. Фактично, герой постійно пливе за течією, і ми практично не бачимо його життя. Як він (на початку) став оцим "медійним (чи ні) кілером"? Що робив на цій посаді? Як саме залишився "за бортом"? Чому і як прийшов/упіймався на тотальну кібернетизацію? Мені здається, якщо ви просто показуватимете саме ці події, а не надаватимете їх як сухі фактологічні спогади, оповідання оживе і саме вимагатиме і конфлікту, і сюжету.

І ще раз дякую за власне бачення дистопічного кібер-світу, де люди стали непотрібними. Воно вийшло по-справжньому лякаючим.

Суперечливі враження.

Погоджуюсь щодо вінегрету із уламків різних сеттігнів, які не складаються у цілісну картину. Більше того, антураж не дуже пов`язаний із суттю оповідання. Можна замінити зомбі на будь-яких почвар, і нічого не зміниться.

Коми! Нормально ставлюся до проблем із пунктуацією, але тут просто жах.

Втім, читається легко і в цілому приємно.

Мораль сумнівна, наприклад, чи ми б хотіли, щоб лікар або поліцейський, через некомпетентність та помилку якого загинула рідна людина, просто "тримав своїх демонів під контролем"? Чи це найважливіше у випадку загибелі через помилку? Навряд можна дати однозначну відповідь. Але автор дивиться на ситуацію лише з одного боку. Однак, передбачуваність оповіді та "незліпленість" антуражу сильніше впливають на враження, тут менше суб`єктивного.

Мені оповідання дуже сподобалось. Класна ідея про адаптацію духа до поступу цивілізації та її реалізація. У момент, коли Сава сідлає робота-пилососа в мене ледь сльози розчулення не полилися. Так само сталось із миттю, коли Сава підхоплює ідею з ютубом. Прямо: нічого собі! Органічне поєднання технології та незримого світу! Ще й у вкрай ненав'язливому воєнному контексті (оті от переплетіння мавок, і впевненість, що мавки так чи інакше побачать завантажене відео). Тобто, все дуже-дуже круто.

Але постапокаліпсису я не чекала. Ну зовсім. Ще й такого руйнівного: дім рознесено разом з районом, майже всі загинули... Не вписується він сюди, як на мене. Тим паче, з Анжелою у головній ролі - мене це вибило ледь не більше за загальний фінальний сетінг. Замість неї так і проситься підліток-Маша років 10 чи 12. Якщо на момент завантаження першого відео в ютуб їй років 5-6, а рік тоді, припустимо, 2016, то за 6 років і 2022 настане, і Маші буде 12, і пояснювати, звідки в героїні раптом відьомський дар з'явився, не доведеться.

Але це - лише моя думка. Якщо авторський задум був саме таким: з непростого (для Сави), але мирного життя перевести все у апокаліпсис та руйнування, - то він абсолютно валідний.

І до речі, з ідеєю домовиків як ШІ ви чудово впорались. Сама сцена, де Маша пропонує Саві подушечко, а Анжела переконана, що Сава - це штучний інтелект, вже робить таку ідею абсолютно відчутною.

А навіщо був фінальний твіст із гендером Сави, я взагалі не второпала.

Не погоджуся стосовно "твісту": його не було. Сава протягом усього оповідання згадувалась у безродовій формі. І те, що читач її "зчитує" як чоловічу за замовченням - це пастка стереотипного мислення. У яке дуже майстерно вдалось вловити читача Спасибі, мені сподобалось.

Повернулася знову, щоб перечитати. І перечитувати приємно. Коли ж мене відпустить захоплення цією роботою?

Спершу - пішло важкувато, але загалом - сподобалось. Вважаю - робота, гідна фіналу.

Автору - удачі!