Chrysalis Світлани Тараторіної

Chrysalis Світлани Тараторіної

Середа, 28 серпня 2019 г.
Рубрика: Новини зi свiту фантастики -> Новини проекту
Проглядів: 250
Підписатися на комментарі по RSS

Вітаємо Світлану Тараторіну із отриманням нагороди «Chrysalis» від Європейського Товариства Наукової Фантастики! Про нагородження було проголошено під час загальноєвропейського конвенту любителів фантастики «Єврокон-2019», який цього року проходив у Белфасті.

Це вже третя нагорода для авторів, які брали участь у конкурсах «Зоряної фортеці». Крім Світлани, премію «Encouragement Award» (попередницю «Chrysalis») отримували Марія Ряполова (2011) та Ігор Сілівра (2014).

На честь події пропонуємо почитати відгук на роман «Лазарус», який мав з'явитися ще взимку, але ось дочекався свого часу smile 


На Межі стається найцікавіше

Є тенденція, що зараз найцікавіше у фантастиці створюється на межі, перетині жанрів. «Лазарус» Світлани Тараторіної додає ваги цьому твердженню. Це міцна суміш з фантастики, детективу, історичного роману з присмаком міфологічних припущень і соціальної драми. До того ж – вишенькою на торті – це ще й роман у новелах, справжній, з наскрізним сюжетом.

Межа

Київ 1913-го року. В нашій реальності будівельний і торговий бум, розмивається смуга осілості та з’являється передчуття війни й великих змін. Світ «Лазаруса» показує дуже схожу межу, на якій ось-ось спалахнуть конфлікти. Межа пролягає крізь душі, люди готові пригадати нечисті всі справжні й вигадані образи, нечисть має свої рахунки до людей. Прибічники різних державницьких устроїв також не залишаються осторонь, революційні промови лунають з преси і на площах. Провінційне місто на очах прибульця зі столиці готове перетворитися на пекло.

Так, головний герой – прибулець зі столиці Імперії. Сищик Олександр Тюрин випадково залишається в Києві, і це повністю змінює його долю. Сам Тюрин певним чином є уособленням Межі: він чужий у місті, але має вирішувати його проблеми. Він чужий для нечисті, стає чужим для людей, проте це допомагає йому побачити щось інше, на що вже не звертають уваги містяни і, зрештою, знайти справжнього себе. Тюрин не те щоб добре знає стан справ у Києві, тому стає гарним провідником Києвом «Лазаруса», бо читач розкриває для себе чудернацький світ разом із головним героєм.

Перед Межею

У Києві, де нечисті офіційно дозволено мешкати, люди й нелюди чекають на пришестя Змія. Одні з острахом, інші – з надією. Монархісти, соціалісти, змієпоклонники, чорносотенці, депутати різних рівнів, торговці й робітники інтригують, зводять рахунки одне з одним на тлі привида війни й примарних крил великого Ворога-Месії. Цікаво, що практично всі герої носять прізвища й імена персон, які справді жили сто років тому. На сторінках можна зустріти як постаті, невідомі широкому загалу, так й імена Ігоря Сікорського і Тараса Шевченка чи Дмитра Богрова і Андрія Ющинського, що додає бажання ще раз подивитися як було у нас і що відбувається там.

Тюрин розв’язує п’ять детективних справ, кожна з яких представлена у книжці окремою новелою, й одночасно просувається далі у розслідуванні власної сімейної справи, яка завершується у шостій новелі здавалося б очікувано, проте зовсім не так, як міг би собі уявити уважний читач.

Сам Київ міцно вплетений у те, що відбувається. Будівлі й вулиці саме такі, якими вони були сто років тому. Герой знаходить відповіді на питання у знакових місцях, проте ці місця не завжди такі, якими зафіксований їх образ у нашій сучасній свідомості. Тюрин певною мірою нагадує читачеві про те, яким було місто до того, як на нього «інсталювали» радянський міф: десь підчистили, десь змінили ракурс, а десь забули фрагменти величної історії. Приблизно так само розкривається у романі паралельна історія нелюдей – з їх здобутками, стражданнями, героями й зрадниками.

А от за хтонічність у романі відповідають кощі – загроза всім без винятку. З нечистю можна порозумітися, замовити у водяника рибу, зазирнути до крамниці чорта-лахмітника чи гарно провести час з мавкою, а от з ними знайти спільну мову принципово неможливо. І це з кожною сторінкою додає напруги оповіді.

За Межею

Майже поза поглядом читача залишається історія співіснування людей і нечисті, взаємини між видами, хто і на що з нечисті спроможний. Проте це якраз той випадок, коли авторові вистачило сміливості розказати рівно стільки, скільки потрібно для сюжету, а все інше залишити при собі. Можливо, це ще авторська прихована обіцянка, бо історія світу і взаємин між його мешканцями може доповнюватися й розширюватися.

…але Межі немає

«Лазарус», як і будь-яка гарна книжка, ставить більше питань, аніж дає відповідей, залишає читачеві право самому поміркувати, як би він вчинив у тій чи іншій ситуації. На щастя, Світлана Тараторіна не вдається до моралізаторства чи надання персонажам однозначних негативних чи позитивних рис. Все залежить від того, ким ви є і як сприймаєте навколишній світ. Все як в житті.

Олег Сілін

]]>twitter.com facebook.com vkontakte.ru odnoklassniki.ru google.com/buzz friendfeed.com ya.ru mail.ru myspace.com rutvit.ru pikabu.ru liveinternet.ru livejournal.com blogger.com google.com yandex.ru memori.ru]]>