Фінальний вихід

Фінальний вихід

Четвер, 16 травня 2019 г.
Проглядів: 280
Підписатися на комментарі по RSS

– Будь ласка, заходьте, шановні гості! Як доїхали? Чи добре почуваєтеся? – Сергій так і випромінював привітність. На його обличчі світилася широка та, без сумніву, щира посмішка. Він відкривав двері, забирав у приїжджих валізи, роздавав ключі від номерів, картки з меню – і все це робив одночасно. Для Агнешки просто не залишалося роботи, тож вона спостерігала за приїздом гостей крізь напіввідчинені двері кухні.

Цього разу до їхнього пансіонату на березі моря завітали: молода пара, ще одна пара, але вже середнього віку, сім’я з двома дітьми, двоє хлопців, на вигляд студентів, дві дами бальзаківського віку та ще один немолодий чоловік – усього тринадцять. «Нещасливе число, – подумала Агнешка, – так і має бути. Виїздитимуть уже дванадцять». Вона уважно вивчала гостей, хоча могла піти прибрати в оранжереї чи іще десь… Але роботи у покоївки завжди вдосталь, а цих людей треба було роздивитися детально. Бо саме під маскою когось із цих звичайних відпочивальників ховався Великий маг.

Нарешті гості розійшлися по своїх кімнатах, і Сергій ненадовго звільнився. Його посмішка сповзла з обличчя, і воно одразу стало втомленим. Коли Сергій зайшов до кухні та зачинив двері, Агнешка запитально поглянула на нього. Проте їхній швейцар, метрдотель, гід і ще багато хто лише заперечно похитав головою. Отже, він також не відчув жодного натяку, хто з гостей може бути Магом. Що ж, хоч би що сталося, а їм доведеться його впізнати. А поки що гості збиралися обідати. Тож на служників чекала робота.

***

Помада, крем, одяг та взуття, дитячі іграшки, тенісні ракетки, айфони, планшети, а в них – соціальні мережі, ігри, сайти наукових товариств та груп з розведення квітів… Усе це Сергій і Агнешка роздивилися, відкрили, зламали та вивчили. І ніде не побачили найменшого натяку на Великого мага. Всі речі були цілком звичайні.

– Він точно тут? – у відчаї запитала Агнешка в Сергія через три дні після заселення нових гостей. – Може, інформатори помилилися?

– Ні, вони стежили за ним і зараз його відчувають. Кажуть, такі йдуть хвилі, що маги ледь витримують. Дехто слабший уже піддався впливу. Тепер лікується. Якби хтось із магів міг до нього наблизитися непомітно, одразу б викрив.

– Але він їх відчує? – Агнешка не хотіла називати Великого мага вголос.

– Так. Будь-кого наділеного здібностями.

– А нас він не запідозрить? Він не може читати думки?

Сергій зітхнув та невпевнено стенув плечима.

– Мабуть, ні. Принаймні поки не захоче. Поки що ж не помітив. Він же не читає думки, він їх навіює, ти знаєш.

Агнешка здригнулася. Так, Великий маг керував думками цілої країни – Протиреї. Він та його підлеглі тримали під впливом мільйони людей. Ті, до кого їм удавалося дотягтися, втрачали здоровий глузд і беззастережно підкорялися навіюванню. Агнешка із жахом кілька років спостерігала, як сусідня країна, у якій хазяйнував Великий маг та його Міністерство магії, перетворюється на табір. У цьому таборі люди сиділи добровільно, переконані, що решта світу небезпечна, що їх там усі ненавидять та прагнуть знищити. Кожного дня людям утовкмачували вигадки про злочини, що кояться у ближніх та дальніх сусідів. Ці історії були жахливі та неймовірно безглузді. От нелюди розіп’яли хлопчика на очах у його матері, й ніхто не заступився, всі дивилися мовчки. А ще всіх незгодних убивали, щоб забрати з їхніх тіл органи. А дехто навіть варив опонентів у казанах, і на це дивилися як на розвагу. І все це, звісно, робили з прихильникам Протиреї. Її мешканців залякували, що, мовляв, і до нас доберуться. Таким навіюванням людей перетворили на слухняне стадо, яке нічому не опиралося, ні проти чого не виступало і було згодне йти за своїм пастухом хоч у пекло.

І от зараз Великий маг опинився у них в пансіонаті: чи то прибув на таємну зустріч, чи то приїхав відпочити. Так, Маг утомився від важкої роботи та подався до фешенебельного курорту, звісно ж таємно. Чому не винайняв окрему віллу? Хотів побути серед людей? Або знову ж таки… хотів бути серед людей, щоб його не вирахували. Так вони казали одне одному, така була версія керівництва. Насправді Агнешка думала, що Маг почне навіювання у них. Спочатку він обдурить кілька десятків людей. Потім вони під його впливом захоплять сотні, тисячі. Хто знає, може, і в них розпалюватимуть ненависть до їхніх співгромадян, а тоді розпочнеться протистояння, війна? І врешті їхня країна буде знесилена, зруйнована. Після цього протирейці їх легко захоплять і Міністерство магії перетворить Приморію на такий самий, як у Протиреї, табір добровільно ув’язнених.

Агнешка та Сергій були агентами служби безпеки своєї країни – Приморії. Тут, на узбережжі, до якого часто приходили кораблі з країни Великого мага, таких було багато. Дівчині було відомо, що Сергій колись жив там – у Протиреї – і втік звідти. Він не любив розповідати про колишнє життя. Агнешка знала тільки, що не всім Сергієвим родичам удалося вирватися. Може, тепер вони були вже мертві. А можливо, вони піддалися впливу магії та ненавиділи його. До пансіонату Сергій влаштувався недавно. Сама Агнешка народилася у Приморії. Коли новини із сусідньої країни почали лякати і стало зрозуміло, що можлива війна, дівчина хотіла піти на службу до війська, будь-ким. Проте їй запропонували залишитися на своєму місці в пансіонаті, пояснили, що тут її допомога більше потрібна. Це було її перше завдання. Завдання дуже просте – знайти та знищити. Вбити, звісно, мав Сергій. Агнешка йому лише допомагала. Вона не запитувала в свого товариша: що буде, коли вони не зможуть вирахувати Мага? Чи відпустять його назад, чи знищать разом із сусідами? Дівчині було страшно. І дуже хотілося врятувати всіх невинних: і цих дванадцятьох, і ті мільйони, що жили в Протиреї.

– На що він здатен? – укотре запитала Агнешка в Сергія, коли вони ввечері збирали посуд зі столів. – Ким він може прикинутися?

– Ким завгодно… Але найважче йому здаватися нормальною людиною. А так він може бути хлопчиком, жінкою, дідусем. Навіть песиком. – Сергій хитро підморгнув Агнешці.

Дівчина стиха засміялася. Сергій завжди міг її трохи розрадити.

– Добре, хоч песика ні в кого з відпочивальників нема. Його було б шкода... Професор лінгвістики приїхав сам. Це не знак, що він і є Маг? – спитала дівчина вже серйозно, насилу вимовивши слово «Маг».

– Ні. Його супутник може бути настільки заморочений, що й сам вірить у свою легенду. На Мага працюють десятки або й сотні менших за силою чаклунів, їхні сили надзвичайні. І все ж таки найскладніше Магу бути звичайною людиною. Саме це ми можемо використати.

– Як? – благально запитала дівчина.

Проте Сергій похитав головою:

– Я тобі потім розповім, поки що сам не все знаю.

***

Гості потроху збиралися на вечерю. Молода пара грала у дворі в бадмінтон, діти возилися із собакою, що жив при пансіонаті. Жінки показували одна одній покупки: купальники, парео, сувеніри. Хлопці поринули у свої айфони. Старші чоловіки зібралися біля бару. Агнешка пройшла між столиками, забираючи келихи та змітаючи крихти. Вона чула розмови й уважно до них прислухалася.

– …Там величезний вибір, і ціни низькі…

– …Який симпатичний купальник…

– …А де такі човники з мушель продають?..

– …О, яку рибу спіймав!..

– …Мамо, Блек вміє служити, ходімо подивишся…

– …Оце вино непогане, рекомендую…

Звичайні розмови, які тут велися з року в рік. Агнешка уважно придивлялася до того, що на столах і в руках у гостей. Може, хоч якась дрібничка. Але ніщо не викликало підозри.

***

– Великому магу важко приховувати свою сутність, – сказав Сергій наступного дня.

– А яка його сутність? – спитала Агнешка.

– Жорстокість. Ненависть до людей. Прагнення володарювати та знущатися з них.

– А що ж йому люди зробили? – запитала дівчина здивовано. – Чому він їх, тобто нас, так ненавидить?

– Це неважливо, – відповів Сергій.

– Ні, важливо. Може, його дуже сильно образили.

– Ну напевне, його ображали, і не раз. А тебе що, ніколи не ображали? Але він, Великий маг, хворобливо самолюбний. І за будь-яку кривду хоче помститися всьому світу.

– Ми б могли якось спровокувати його, підлаштувати якусь прикрість, але ж нам не можна ображати гостей. У нас така робота, що маємо поштиво ставитися. Інакше вмить виженуть, і не встигнемо… зробити необхідне.

– Ні, Агнешко, ми поставимо не на самолюбство, а на жорстокість, на зловтіху. Коли Маг побачить чиїсь страждання, смерть, викаже себе – я так думаю.

– Смерть? – перервала Сергія Агнешка. – Треба буде когось убити?

Сергій, побачивши її сполотніле обличчя, з посмішкою обійняв дівчину.

– Та ні, дурненька, ми нікого не вбиватимемо. У мене інший план. Використаємо постановку. Є ж у цьому пансіонаті така добра традиція – показувати виставу як подарунок гостям в передостанній день відпочинку?

– Є, минулого року ставили – про слугу, який найнявся до двох панів, і жінку, що перевдягається у чоловіка. Але ж це комедія, там нікого не вбивають.

– Я прочитав. Убивають, на початку, брата героїні.

– Так брата вбивають у першій же сцені, його ніхто не знає. Його навіть у п’єсі нікому не шкода. Тим більше глядачам. Десь на задньому плані хтось падає – а далі починається комедія.

Сергій замислився. Нарешті він сказав:

– Ну якщо не вийде, є ще один варіант. У кінці героїня хоче накласти на себе руки, але її зупиняють. Ти можеш зіграти, ніби вона справді це зробила.

Агнешка уявила собі цю сцену і зауважила:

– От гості здивуються – раптом героїня помирає. А вони прийшли подивитися щось веселеньке.

– Так, усі будуть здивовані та засмучені. А Маг – навпаки.

– Ти гадаєш, він… зрадіє?

– Правильно, маленька, він зрадіє. Ти точно сказала. І втратить контроль.

– А далі що?

– Далі я впораюся.

***

Вистава мала відбутися просто неба. Внутрішній двір пансіонату – в ролі міської площі, басейн – в ролі каналу, місток, дерева, будівлі – от і всі декорації. Ввечері, з відповідною підсвіткою, виглядало непогано. Беручи участь у репетиціях, Агнешка почала вірити, що в них справді все вийде. Промовляючи слова: «О Мадонно, візьми мою душу!» і тримаючи в руках кинджал, вона уявляла, як піднесе його до грудей і… Далі бутафорське самогубство. А Великий маг у нього повірить, розкриється. І Сергій, який буде тут-таки, на сцені, вистрілить у нього зі справжньої зброї. Добре, що заховати її серед театральної неважко.

– Бачиш цей кинджал – спеціальний театральний, – сказав Сергій, віддаючи реквізит дівчині. – Натискаєш на кнопку – і лезо ховається всередину руків’я, а з руків’я витікає кров, тобто фарба кольору крові. Все можна зробити дуже натурально.

Агнешка роздивлялася кинджал. Явно несправжній: лезо не гостре, руків’я пластмасове, але для театру зійде. Дівчина покрутила підробку в руках – всередині захлюпала рідина.

– Якась усе це нісенітниця, – зітхнула Агнешка. – Ніхто в це не повірить.

– Повірить, – спробував переконати її Сергій, – ти чудово граєш. У тебе все вийде. А я не пропущу жодного знаку від Мага.

Декілька тижнів персонал пансіонату репетирував. По декілька хвилин, коли випадало трохи вільного часу. Більшість працівників ставилися до вистави не надто серйозно. Так, склалася традиція в передостанній день відпочинку чергової групи показувати цю комедію. Аматорство, звісно. Всі уже виконували раніше свої ролі, крім Сергія. Він, як і було заведено, мав замінити працівника, на місце якого прийшов. Зіграти коханого героїні, яку грала Агнешка. Вони всім набридли своєю настирливістю: давайте повторимо, може, зіграємо трохи інакше. З них уже почали жартувати, що вони одне в одного закохалися. Але вони просто намагалися виконати свої ролі правдоподібно. Особливо в останній сцені.

***

Ішов заключний акт вистави. Усі глядачі сиділи на своїх місцях. Театральне вбивство на початку нікого не вразило, як і очікувала Агнешка. Вона готувалася до виходу – фінального. Він же буде останнім: зараз Маг побачить самогубство, кров і буде сам убитий. Далі… У паніці вони із Сергієм встигнуть утекти – все вже приготовано – і до цього пансіонату, звісно, не повернуться. Дівчина крутила в руках Сергіїв кинджал – він був занадто легкий, усередині хлюпала рідина, і тому намір убити здавався несправжнім. Агнешка вкотре прокрутила подумки цю сцену: вона закінчує монолог, бере кинджал, заносить руку. Тут Сергій мав би її зупинити, але Агнешка іще раніше б’є себе в груди. Її партнер тим часом вдивляється в обличчя глядачів. Вони, звичайно, здивовані: їм обіцяли комедію! Можливо, гості засмучені, ймовірно, деякі обурені. Проте не всі. В одного на обличчі – радість. Чи захват. Чи задоволення… І Сергій стріляє…

А потім знову ця ж сцена: вона закінчує монолог, бере кинджал, заносить руку, б’є себе в груди, лезо заходить у руків’я, на сукню вихлюпується червона фарба… Глядачі здивовані, інші засмучені, деякі обурені… А далі вона вибачається перед гостями, каже, що це просто жарт. Отримує прочухана від керівництва, може, втрачає роботу. Ні, несправжня смерть не допоможе викрити Великого мага. Лунали завершальні слова попереднього діалогу. Її вихід. Агнешка повісила на пояс кинджал. Вона відчувала його важкість, гостре лезо кожної миті могло прорізати театральні піхви. Зате тепер у неї не було сумнівів.

…Кров повільно всмоктувалася в пісок. Агнешка ще змогла подивитися на глядачів і, незважаючи на напівтемряву, одразу зрозуміла, що вони перемогли. Все виглядало зовсім не так, як дівчина очікувала: не просто задоволення на обличчі, воно змінилося абсолютно. Риси начебто залишилися ті самі, але вираз став хижий, жорстокий. Це було обличчя зловтіхи та безмежної ненависті. Так, найважче Великому магу було вдавати із себе звичайну людину. Він усім тілом потягнувся вперед – до смерті. Сергій це теж побачив, пролунав постріл. Помираючи, Агнешка ще встигла побачити, що Сергій влучив.

]]>twitter.com facebook.com vkontakte.ru odnoklassniki.ru google.com/buzz friendfeed.com ya.ru mail.ru myspace.com rutvit.ru pikabu.ru liveinternet.ru livejournal.com blogger.com google.com yandex.ru memori.ru]]>