Інсайдер

Інсайдер

Середа, 8 жовтня 2014 г.
Проглядів: 2043
Підписатися на комментарі по RSS

- Ніле, ситуація надзвичайна, - голос полковника Кроу був пригніченим.

Ми сиділи за великим круглим столом у його каюті. Я- інсайдер третього рівня Нілан Стромен, сам полковник Кроу і третій гість, який, відкинувшись на спинку крісла, поки що зберігав повне мовчання. У каюті панувала напівтемрява, освітлювався лише стіл, і я ніяк не міг розгледіти його обличчя. Але у поважності цієї особи можна було і не сумніватися. Все-таки ситуація і, справді, була серйозною – зникнення інсайдера!

Планета Сіпатх, яку наша Служба Інсайдерських Досліджень Цивілізацій спостерігала вже майже сто сорок років, була єдиною придатною для життя у цій частині галактики. Наша спецгрупа під командуванням полковника Кроу була у складі четвертої експедиції, що займалась її вивченням. Шістнадцятий рік поспіль наша велетенська космічна станція «Альфа» кружляла навколо неї в якості єдиного штучного супутника. А так як на планеті вже існували розумні цивілізації, то рівень засекреченості усіх інсайдерських проникнень був найвищого - шостого рівня!

Я сам, хоч і був у списку інсайдерів, перебував тут лише третій місяць і займався виключно аналітичною роботою на станції: дослідження ґрунтів, вивчення рослинного і тваринного світу, аналіз добутої інформації. Ніхто з нас не мав права знати, хто з колег-інсайдерів постачав дані на борт. Ротація на планету теж йшла виключно згідно інструкцій. Прийшла твоя черга – перевтілюйся і до роботи! Схоже, сьогодні мій день…

- Наш час зараз йде не на години, Ніле, - вів далі полковник, - а на секунди! Тому, коротко опишу тобі ситуацію. На планеті існує дві цивілізації. Одна з них, більш розвинута, держава маготів. Інші, з сусіднього материка, варварські племена гарбінгусів. Два роки тому, їх об’єднав під своїм прапором такий собі Сколла. Він оголосив себе Великим Конунгом усіх варварів, себто, верховним правителем, і зібрався на війну проти маготів. Для нас було цікавим і вельми доцільним спостереження за такими подіями на планеті. І ми…замінили Сколлу своїм інсайдером – Крістофером Чо.

- Я добре знаю Крістофера, - озвався я. – Ми давно товаришуємо. Не здогадувався, навіть, що він тут. Це першокласний інсайдер!

- Він і залишався таким півтора року, - продовжив Кроу, - до сьогоднішнього дня.

- А що трапилось сьогодні?

- Величезна армія гарбінгусів стоїть під стінами останньої фортеці маготів, готова до вирішальної битви, а Великий Конунг Сколла кудись зникає!

- Себто - Крістофер зникає!- зауважив я.

- Для нас Крістофер Чо. А там, на планеті, це Великий Конунг! Ти добре знаєш усі закони, Ніле. Ми не маємо права втручатись і змінювати хід подій на досліджуваних планетах. Якщо битва мала відбутись, то вона повинна відбутись! ТАК МАЄ СТАТИСЬ!

- А як же датчик? – поцікавився я. – Крістофер не міг відключити датчика! Як він міг зникнути?

Датчик присутності був вмонтований на спинний мозок у кожного інсайдера. Його неможливо було відключити чи заблокувати. Принаймні, я про такі випадки ще не чув.

Чи не вперше за час нашої розмови, полковник глянув у бік третього співрозмовника, ніби шукаючи у нього підтримки. І той, нарешті, вийшов з тіні і нахилився до столу. Я впізнав його з першого погляду – це був сам шеф нашої Служби, містер Фарелл. Усі випадки, коли він залишав свій кабінет на нашій рідній планеті, можна було перерахувати на пальцях однієї руки. А тут! Особисто прилетів на станцію за сотню парсеків! Отже, ситуація дійсно серйозна.

- Ніле, для нас це поки що така ж таємниця і як і сам факт зникнення інсайдера. – мовив Фарелл. – Так, бували випадки непередбачуваних зникнень, але датчик завжди дозволяв знайти усіх інсайдерів. Навіть, мертвих. У нас є одна версія. Можливо, дещо божевільна…

- Яка ж? – я з неприхованою цікавістю поглядав на обох своїх співрозмовників.

- На планеті існує Орден чаклунів, - пояснив полковник. – Вони себе називають білими чаклунами.

- Наявність білої магії, очевидно, передбачає присутність там і чорної, чи не так?

- Це не жарти, Ніле. Магія на планеті Сіпатх цілком реальна. ЇЇ почали досліджувати наші попередники ще під час другої експедиції. Ці, так звані білі чаклуни, підтримують маготів. І у нас є версія, що саме вони причетні до зникнення нашого інсайдера. Те, як їм вдалося нейтралізувати датчик, нам ще належить вияснити. Але зараз головне – повернути все на свої місця. Потрібен Великий Конунг Сколла! І ним станеш ти , Ніле!

Ну, що ж. Ситуація хоч і надзвичайна, але цілком робоча. Зараз пройду процедуру перевтілення, мені змінять голос, вживлять у підсвідомість усю необхідну інформацію і за якусь годину я вже буду не Нілан Стромен, а – як там його? – Великий Конунг Сколла.

- Процедура перевтілення буде скороченою, - зауважив Фарелл. – У нас немає часу детально все відпрацьовувати. Та це й непотрібно. Твоє завдання як ніколи просте. На світанку кинути своє військо на штурм фортеці маготів і все. Ти повертаєшся на станцію, а загибель Великого Конунга під час битви, ми відпрацюємо.

Авжеж! Такі штуки ви вмієте відпрацьовувати. Впевнений, що тіло цього бідолахи вже давно готове для того, щоб з’явитись на авансцені. Це, звичайно, кричуще порушення усіх законів міжгалактичних досліджень. Але на то ми і називаємось Секретною Службою, щоб нехтувати такими «дрібничками», коли мова йде про «доцільність».

- І головне, Ніле, - додав Фарелл. – уникай цієї ночі будь-яких контактів з цими білими чаклунами. Цей феномен нами до кінця не досліджений. А, отже, несе потенційну небезпеку.

- А якщо з’явиться хтось, хто назве себе чорним магом? - напівжартома запитав я. – Його теж уникати?

- Чорна магія там існує також. Правда, чаклун там тільки один. Ти його зустрінеш. Він підтримує твоє військо.

- Хм. Вселяє оптимізм!

*****

Шатро Великого Конунга стояло на пагорбі. Шкури велетенських тварин, розвішаних у кількох місцях, немовби розділяли його не різні кімнати. Я прокинувся у кімнаті, що, очевидно, була чимось на кшталт спальні – десятки подушок різної величини, кілька ведмежих шкур і гаптовані золотом покривала. Прокинувся я одягнений у сірий шкіряний камзол, розшитий срібними нитками, і темно-зелені панталони. Схоже, варвари звикли у походах спати в чоботях – мої були в мене на ногах, закинуті на гору подушок. Запах, що оточував мене – неприємна суміш людського і кінського поту – змусив трохи поморщитись. Нічого, звикну.

Поруч почулися легкі кроки. Увійшов мій слуга.

- Володарю, - вклонився той ледь не до землі, - прибув Кехмен-багатур.

- Нехай заходить! – звелів я.

За мить, переді мною припав на одне коліно вояка, років сорока п’яти, з пасмами сивого брудного волосся, що спадали на могутні плечі. Кожен його рух супроводжувався брязкотом заліза, яким він був обвішаний з ніг до голови.

- Прибув останній загін, володарю, - доповів Кехмен. – Усі в зборі. Які будуть накази?

- Накази? – перепитав я.- Наказ буде тільки один – завтра ця фортеця повинна бути моєю! Я не програв жодної битви. Невже, ти думаєш, Кехмене, що я відступлю у саму вирішальну мить війни?

- Звісно, що ні, володарю! – старий вояка схилив голову на знак пошани. – Бог війни вручив тобі свій золотий меч, щоб ти здолав усіх своїх ворогів. Твоє військо непереможне! Але…

- Але? Говори, мій старий друже. Ти знаєш, що тобі дозволено говорити мені все.

- Мене непокоять білі чаклуни у місті. – чесно зізнався Кехмен. – Жоден твій воїн не побоїться битися з сотнею ворогів. Але що робити, коли проти них з’являться дракони?

- Дракони? – з недовірою запитав я. – Ти, справді, віриш у те, що чаклуни тримають у своїх підземеллях драконів?

- Я чув, що вони здатні вогнем спопеляти цілі міста, цілі армії. Чи це дракони, чи інші жахливі створіння, я не відаю. Я лише воїн! Але це непокоїть не тільки мене. Усіх.

- То що ти хочеш від мене?

- Без допомоги Кара-Боргута нам їх не здолати. Чорний чаклун вб’є драконів і знищить білих чаклунів! Чому ти відмовляєшся від його допомоги, володарю?

- Зрозумій, Кехмене, - зітхнув я, - питання не в  тому, що я не хочу прийняти допомогу чорного чаклуна. Питання в платі, яку вимагає він від мене за цю послугу.

- Тоді… - старий вояка знову схилив свою голову, - наказуй! Твої воїни готові померти за тебе, володарю!

- Виступаємо на світанку. – наказав я. – А зараз залиш мене. У мене ще є одна невідкладна справа.

*****

Табір варварів розкинувся навколо пагорба, на якому височіло шатро Великого Конунга. Сотні, тисячі вогнищ навколо створювали дивовижне враження. Здавалося, що уся земля навколо запалала полум’ям війни. Тисячі воїнів юрбились навколо вогнищ, зайняті кожен своєю справою: хтось гострив меча, інші намагались вгамувати спрагу і голод, поглинаючи величезні шматки м’яса і спорожняючи кухлі вина. А дехто просто горланив веселеньких пісень.

Вийшовши у прохолоду ночі, я оглянув свій табір, кинув погляд у бік ворожої фортеці, що теж гомоніла в передчутті вирішальної битви, і звелів подати мені коня. Усі накази виконувались миттєво і мовчки. За хвилину, я, в оточенні варти, що йшла поруч пішки, озброєна довжелезними списами, рушив стежиною до сусіднього пагорба. Я добре знав, що маю зустрітись з ним - з чорним чаклуном. Це було бажання не інсайдера Ніла Стромена. Я рушив туди як Великий Конунг Сколла.

Шатро чорного чаклуна не охороняв ніхто, хоч і стояло воно осторонь усіх, посеред невеликих дерев і чагарників. Та це, мабуть, було б зайвим. Хто намагатиметься кривдити чаклуна? Безглуздя. Мої вартові залишились на кілька кроків позаду, а я, спішившись, увійшов усередину.

Шатро було яскраво освітлене багаттям, яке, чомусь, палало безпосередньо у широкому котлі, прямо посередині кімнати і віддавало дивним зеленуватим кольором. Чаклунські витівки! Кілька подушок навколо і невеличкий столик – оце і все, чим міг похизуватись власник помешкання. Сам чаклун, схоже, чекав на мене. Він навіть не поворухнувся, коли я увійшов,  і продовжував собі напівлежачи розглядати своє зеленувате  полум’я.

«Цікаво, - подумав я – чи впізнає він у мені Сколлу? Чи не запідозрить підміни? Він ж чаклун! Але, годі. Крістофера ж не запідозрив! Все це нісенітниці про усіляку там магію.»

- Сідай.

Голос чаклуна прозвучав мов із потойбіччя. Дзвінкий, дещо гортанний. Я навіть здригнувся. Але сів навпроти, підтягнувши під себе кілька подушок.

- Кара-Боргуте, - звернувся я – Я прийняв рішення. На світанку ми рушимо на місто.

- Ну що ж, - мовив чаклун, не відводячи погляду від багаття, - Це рішення воїна! А яке буде рішення Великого Конунга?

Я знав про що він говорить. Тепер, коли я був Сколлою, я знав, що мова йде про умову, за якої Кара-Боргут погоджувався допомогти нам і знешкодити білих чаклунів разом з їхніми драконами, чи що там у них було. В плату за цю послугу він хотів мого сина. Єдиного спадкоємця! Я ладен був віддати йому усе! Усе, що встиг награбувати і що ще награбую! Але він хотів тільки мого сина.

- Я не можу. Мій син для мене це все. Навіщо мені усі ці завойовані землі? Кому я залишу їх у спадок?

- Тоді, ти приречений. – спокійно зауважив чаклун. – І військо твоє приречене. Ви усі загинете.

- Навіщо тобі мій син? – у запалі запитав я. – Що ти з ним зробиш? Перетвориш на якусь потвору?

Кара-Боргут посміхнувся.

- Я не перетворюю людей на потвори, - відповів він. – Навіщо мені твій син? Це вже моя справа. Я пропоную тобі допомогу. Я знищу білих чаклунів, а ти візьмеш місто. Інакше…

- А якщо… - ця думка раптом осяяла мене. – якщо я не піду на штурм? Якщо я поверну своє військо назад?

- Ти краще мене знаєш, Сколло, що рішення Великого Конунга незламне! А воно прийняте. Якщо твої воїни дізнаються, що ти передумав, вони вважатимуть тебе боягузом. Тебе вб’ють. А потім самі підуть на штурм. І поляжуть. Усі без винятку. Ви ж варвари!

- Значить, так і буде. – твердо заявив я, підіймаючись з подушок. – Ми або переможемо, або помремо усі під стінами цієї фортеці! Прощавай.

- Я не кажу тобі «прощавай», Сколло, - відповів чаклун. – Ти ще повернешся. Я знаю.

*****

До табору я повертався похмурим і пригніченим. На що я сподівався? На те, що чорний чаклун передумає? Але ж я сам не передумав і не відступив? Чи вчинив я правильно? Я зберігаю життя свого сина ціною десятків тисяч життів моїх кращих воїнів. Усіх моїх воїнів! Можливо, варто повернутись і пристати на його пропозицію?..

- Зупинись, варваре!

Голос пролунав у темряві, мов постріл. Я зупинив коня. Права рука інстинктивно потягнулась до меча.

- Облиш це. Я на збираюсь на тебе нападати. Я хочу з тобою переговорити.

Постать у довгому білому плащі, з насунутим по самий ніс каптуром, чітко виділялась на фоні суцільної темряви. Не рушити мені з цього місця, якщо це не білий чаклун! Я озирнувся, шукаючи поглядом своїх вартових.

- Вони наздоженуть тебе, як тільки ми закінчимо нашу розмову, - мовив незнайомець, ніби читаючи мої думки. – Злізай з коня і слідуй за мною. Тут поруч.

Я не упирався. Страху я теж не відчував. Ні як інсайдер Ніл, ані як варвар Сколла. Мовчки спішився і рушив за незнайомцем у білому плащі. Йшли ми недовго – за кілька десятків кроків я угледів темні обриси невеликого шатра.

- Варваре! – звернувся до мене незнайомець, коли ми опинились всередині яскраво освітленого приміщення. – Я - магістр Ордену чаклунів, прийшов запропонувати тобі мир і готовий задовольнити будь-які твої вимоги. За чим ти сюди прийшов? Тобі потрібно золото? Коштовності? Зброя? Назви кількість і завтра на світанку ти отримаєш все, що забажаєш.

- А якщо я скажу тобі, що мені не потрібно ані золота, ані коштовностей. Мої кораблі переповнені скарбами! – відповів я, надаючи своєму голосу більшої рішучості і твердості. – Якщо я скажу тобі, що мені потрібно це місто!

- Ти туди не увійдеш. – спокійно але впевнено заявив чаклун. – Жоден твій воїн не потрапить у фортецю. Вас усіх чекає смерть.

- Ти випустиш своїх драконів? Кажуть, що ви тримаєте у підземеллях драконів? Це правда? Так от. Ми здолаємо і твоїх потвор! Якщо ти не готовий віддати мені місто, то годі балакати! Завтра на світанку нас розсудить бог війни! Я все сказав.

На підтвердження свої рішучості я розвернувся і рушив до виходу.

- Зупинися, Ніле! Ти не розумієш, що коїш!

Я зупинився, мов вкопаний. Як він мене назвав?! Повільно розвернувшись, я пильно придивився до свого співрозмовника. Той відкинув каптура і на його засмаглому, до болі знайомому обличчі, засяяла посмішка. Крістофер Чо!

*****

- Крістофере! – вигукнув я. – Цього не може бути!

- Ти здивований?

- Ще б пак! Наші вважають тебе зниклим, а ти походжаєш тут у плащі білого чаклуна?

- То тобі сказали, що я зник? – здивувався Крістофер.

- Саме так. На станцію прибув сам Фарелл. Зникає інсайдер. Зникає Сколла! Як тобі вдалося відключити датчик? Невже, це справді та магія?

- А чому ти вирішив, що я кудись зникав?

- Але ж мене закинули сюди замість тебе! – майже у розпачі вигукнув я. – Ти був Сколлою, потім…

- Я ніколи не був Сколлою! – раптом заявив Крістофер. – Ніле, тебе ввели в оману. Я вже півтора роки на цій планеті і з самого початку був тим, ким ти мене бачиш - білим чаклуном.

Запанувала тиша. Я був приголомшений такою інформацією. Схоже, наша Служба затіяла якусь подвійну гру на цій планеті, а я був у ній звичайною розмінною монетою. Неприємна роль!

Крістофер, схоже, розгадав мої думки. Він дав мені час трохи оговтатись, а тоді продовжив:

- Давай, я спробую тобі описати реальну ситуація на планеті, а ти вже сам зрозумієш, чому тебе закинули сюди, надавши заздалегідь невірну інформацію. Ніле, ти добре знаєш, які суворі правила існують при дослідженнях, а, тим паче, освоєнні, нових планет. Міжгалактична Рада вельми неохоче надає такі дозволи. А коли мова йде про планети з розумними істотами, то контроль над будь-якими спостереженнями ретельно суворий! Наша планета перенаселена, резервації переповнені. Експедиції нишпорять по всіх закутках сусідніх галактик в пошуках нових придатних для поселень планет. І от, удача! Майже півтораста років тому, одна така експедиція натрапляє на чудову планету Сіпатх, з практично ідеальними умовами проживання. Ти знаєш, які тут запаси прісної води? А корисні копалини? Ніле, вистачить на тисячу років, при умові проживання п’яти-шести мільярдів населення.

- Ого. – буркнув я. – Справжня знахідка.

- Отож бо й воно! – вів далі Крістофер. – Але ось проблема – планета заселена. На двох з трьох існуючих на планеті материків, живуть розумні істоти. За всіма законами, заселяти таку планету заборонено! Більше того, будь-яка висадка на її поверхню може здійснюватись лише під контролем Міжгалактичної Ради. І тоді, наш уряд вирішив піти на хитрість. Була створена Секретна Служба Інсайдерських Досліджень, наша з тобою Служба, яка повинна була підготувати планету для висадки і освоєння.

- Підготувати? – скептично перепитав я, починаючи розуміти куди веде Крістофер.

- Ти правильно усе розумієш, Ніле. Єдиною перепоною на шляху нашого уряду були місцеві мешканці. І тоді була розроблена програма…ліквідації розумних істот на цій планеті. Просто взяти і знищити їх фізично - ми не могли. Будь-яка контрольна комісія зафіксує сліди втручання, вони не зникнуть протягом століть. Тоді до справи взялась наша інсайдерська Служба. Наші попередники випробували найновіший на той час вірус, який не вбивав але змінював на генетичному рівні репродуктивну функцію. І ось, перечекавши майже століття, наші вчені почали спостерігати перші плоди своєї праці. У варварів почали народжуватись, в основному, особи жіночої статі. До того ж, наші інсайдери вміло маніпулювали войовничими пристрастями місцевих вождів, спонукаючи їх до постійних міжусобиць. Процес пішов. Варвари почали вироджуватись. У той же час, під виглядом білих чаклунів, на іншому материку, в державі маготів, наші вчені почали підготовку до першої офіційної висадки. Цей, так званий Орден білих чаклунів, не що інше, як наш вчений десант, який, користуючись відсталістю аборигенів, вивчав і досліджував їх. Нам навіть зовнішність не довелося змінювати. Рівень наших знань дозволяв маніпулювати місцевими жителями, які сприймають усі наші вміння як справжні дива. Все йде за планом. І тут, серед варварів знаходиться такий собі Сколла, який приборкав інших ватажків, назвав себе Великим Конунгом і вирушив війною на маготів.

- Ну, так для нашого уряду це просто шанс все прискорити, - зауважив я. – Варвари і маготи переб’ють у війні один одного і все.

- Так воно б і було, якби не одне але…Сколла пішов війною не заради скарбів. Він пішов аби його варвари змогли набрати собі рабинь-жінок, щоб ті почали народжувати їм хлопчиків. Здається, він зрозумів, що це єдиний шанс продовжити існування свого народу. Останнього хлопчика серед гарбінгусів народила дружина Сколли. Це було вісім років тому. У Великого Конунга дев’ять дочок і лише один син. Уяви собі, Ніле, як подіяв вірус! За вісім років жодного новонародженого хлопчика! Середній вік чоловічої статі серед варварів становить зараз шістдесят три роки. В селищах самі жінки! Вони вироджуються, як того і хотів наш уряд. На шляху варварів залишилась лише ця остання перешкода – наше місто.

- Ну, тоді все просто ідеально сходиться. Варвари і маготи завтра переб’ють один одного і операцію можна вважати майже закінченою. Почекаємо кілька десятиліть, допоки вимруть останні жінки і все – колонізація планети!

- Так воно і було б, Ніле. Але ми виступили проти цього.

- Ми? Це хто?

- Ми – це група Опору. Інсайдери, які вже давно вирішили, що наш уряд перейшов межу дозволеного. Ми вважаємо, що повинні зберегти місцеву расу на цій планеті. Усі вчені, так звані білі чаклуни, на нашому боці. Ми діємо таємно. І все, що я прошу від тебе, Ніле, це повернути варварів додому. Не дай їм перебити один одного! Сколла – справжній Сколла - так і хотів зробити після нашої з ним розмови.

- То мене вирядили сюди… - почав здогадуватись я.

- Саме так, Ніле. – підтвердив мої думки Крістофер. – Як тільки на станції дізнались про плани Сколли відвернути війська, його прибрали і прислали тебе. А директор Фарелл прибув особисто не через моє нібито зникнення, а, мабуть, саме тому, що може зірватись вирішальна фаза ліквідації місцевої раси.

- То ти хочеш, Крістофере, щоб я, порушивши інструкцію, порушивши свій же, як Великого Конунга, наказ відвів варварів від стін міста? Гаразд. Я не питатиму тебе, що я пояснюватиму на станції полковнику Кроу. Скажи мені, як я поясню своє рішення моїм воїнам, які налаштовані на вирішальну битву? Ти не думаєш, що вони збунтуються і підуть на штурм без Великого Конунга?

- Ми зі справжнім Сколлою все продумали. Вранці ти надішлеш під стіни фортеці переговірників. Вимагатимеш золото, срібло і по мечу кожному воїну. Маготи задовольнять твої вимоги і визнають тебе своїм володарем. Цього буде достатньо для твоїх варварів.

- Але мене можуть забрати наші ж, як тільки дізнаються, що я передумав йти на штурм!

- Не встигнуть. Ти віддаси наказ в останню мить. А коли піде зворотній процес, вони не зможуть втрутитись, побоюючись викрити і тебе, і себе. А далі…Так, тебе, скоріш за все, заберуть при першій же нагоді назад. Мабуть, покарають…Вирішувати тобі, Ніле. Подумай, чи варта та проклятуща кар’єра сотні тисяч життів?

Я обхопив голову руками. Все змішалось у моїх думках. Варвари, Крістофер, моє завдання…

- А стосовно моїх слів, щодо загибелі усіх твої воїнів в разі штурму, - додав Крістофер. – Я не жартував, Ніле. Ми – білі чаклуни – змушені будемо знищити їх. Звичайно, ніяких драконів у нас немає. Але зброя… Ти розумієш про що я? Якщо нам не вдасться з твоєю допомогою врятувати гарбінгусів, то ми не дамо знищити хоча б маготів. Принаймні, один народ врятуємо. Вирішувати тобі. І часу обмаль.

Я мовчки встав.

- Слухай, Крістофере, а як ти впізнав, що Сколла – це я? Невже, ззовні десь прорахувались наші специ?

Крістофер ледь помітно посміхнувся. Тоді підійняв свою праву руку догори, широкий рукав його одежі спав до ліктя і на зап’ясті я помітив добре знайомий усім інсайдерам браслет.

- Ти забув про фіксатор присутності, Ніле. А те, що замість Сколли будеш саме ти? Ну, на те вона і інструкція. У списку, затвердженому керівництвом, ти йшов після мене. Кроу ніколи не порушує такі речі. Все чітко! Висадки лише по порядку! Отже, я знав, що наступним інсайдером на планеті будеш саме ти , Ніле. Зізнаюсь, що страшенно цьому радий і сам напросився піти на зустріч з тобою, як тільки ми зафіксували підміну Сколли.

Так, зручна ця штука – фіксатор присутності! Він дозволяв нам, інсайдерам, легко розпізнавати своїх колег у перевтілених образах, виловлюючи сигнали їхніх датчиків. Чому ж я не глянув на свій браслет, відколи зустрів білого чаклуна? Або чорного?...Стоп! Я повільно підняв руку і зиркнув на свій власний фіксатор. Той спрацював чітко – за минулу годину я стикався з такими ж інсайдерами…двічі! Отже, Кара-Боргут, чорний чаклун…

- Мені треба йти, Крістофере. Прощавай!

- То, що ти вирішив, Ніле?

- Мабуть…Мабуть, ти правий. Прощавай!

Я рвучко вийшов із шатра. Озирнувся навколо, щоб зорієнтуватись у темряві. Рішення я прийняв. І воно було єдине – знов до чорного чаклуна!

****

Тисячі, десятки тисяч воїнів завмерли в очікуванні мого наказу. Я сидів верхи, на пагорбі, де стояло шатро Великого Конунга, оточений цим морем озброєних варварів і мовчки дивився відстороненим поглядом кудись за обрій. Ця ніч, мабуть, була найжахливішою у моєму далеко небезгрішному житті. Я довго думав До самого світанку. Спустошив кілька кухлів місцевого солодкуватого хмільного напою. І ось, вирішальна мить.

У цю секунду я піймав себе на думці, що на мені зосередилась увага всього живого навколо. Тисячі варварів навколо, білі чаклуни на чолі з Крістофером, маготи і навіть, на нашій станції з орбіти цієї проклятущої планети уважно за мною стежать. Усі чекають від Великого Конунга лише одного наказу.

Я повільно вийняв з піхов свій меч, підійняв його високо над головою, вдихнув на повні груди…

- Вперед!

 ****

Битва помалу вщухала. Вечоріло. Я знов сидів у шатрі чорного чаклуна і вкотре пригадував нашу з ним розмову. Я прийшов до нього відразу після зустрічі з Крістофером Чо…

****

…- Я чекав на тебе, Сколло. – спокійно мовив Кара-Боргут.

Я застав чорного чаклуна у тій же напівлежачій позі, що й під час нашої першої розмови.

- Облиште це! – твердо заявив я, демонстративно показуючи на свій браслет-фіксатор присутності. – Ви ж не якийсь там чорний чаклун. Ви – один з нас!

- Гм. – він ледь посміхнувся, вказавши на свій такий же браслет на руці. – Я виявив вашу присутність, як тільки ви увійшли. А ви не вловили цей момент. Сідайте,.. як там вас насправді звати?

- Ніл Стромен.

- Сідайте, Ніле. Прошу вас. Часу обмаль.

Я бухнувся на подушки навпроти чаклуна, чи ким він там був. Впиріщився у нього поглядом, вимагаючи пояснень усього, що тут відбувається.

- Моє ім’я – Кайл Шеперт. Я спеціальний агент галактичної контррозвідки, що займається порушеннями в сфері освоєння нових планетних систем. Близько двадцяти років тому, ми зафіксували порушення з боку вашого уряду усіх міжгалактичних законів. Ваша діяльність на Сіпатху – злочинна! Ми зрозуміли наміри ваших людей по знищенню аборигенів, як тільки почали досліджувати планету. Рівень нашої технічної підготовки виявився на порядок вищим за вашу Службу і ми могли спостерігати за діями ваших інсайдерів, залишаючись непоміченими. Наші вчені проаналізували усю інформацію і вияснили, що ваш уряд застосував заборонений вірус, що змінив генетичний код місцевих племен. Їхні жінки перестали народжувати хлопчиків.

- Тоді, чому ви мовчки спостерігаєте, як гинуть місцеві мешканці? – із запалом запитав я. –Завтра, можливо, варвари переб’ють один одного! А ви тут сидите і мовчки спостерігаєте?

- Ми діємо, Ніле. І, повірте мені, наша відповідь буде адекватною діям вашого уряду. Насамперед, зауважу вам, що наші вчені зуміли виготовити антивірус на противагу вашому. Дев’ять років тому, ми застосували пробну вакцину і вона подіяла. Дружина Сколли народила хлопчика! Протягом усіх цих років, ми спостерігали за цим малюком і мушу вас запевнити – хлопчик абсолютно здоровий.

 - Тоді чому ви зволікаєте? Чому не застосуєте цю вакцину на інших жінках.

- Уже. – посміхнувся Кайл. – Уже застосували.

- Тоді, виходить, що ця війна просто зайва. Навіщо варварам брати в полон чужих жінок, якщо їхні власні будуть здатні народжувати їм синів? Завтрашня битва тепер здається мені простим безглуздям.

- Це вам ваші друзі підказали? Ті, кого місцеві вважають білими чаклунами?

- А хіба ви так не вважаєте? Ви щойно доводили мені, що хочете вберегти варварів від знищення. То чому моє рішення відмінити штурм вам здається неправильним? Якщо вас турбує моя особиста доля, то…

- Мене турбує не ваша доля, Ніле, - спокійно заявив Кайл. – Просто, про це поговоримо пізніше. Мене турбує, що це буде ваше рішення, а не рішення Сколли. Ні ви, ні я не маємо права втручатись у хід історії на цій планеті. Ви повинні знати, що Сколла – справжній Великий Конунг – прийняв мою пропозицію і вирішив брати штурмом місто. Вам цього достатньо?

Я мовчав. Те, що коїлось в моїй голові, важко було назвати простим буревієм думок. Мені здалося, що я зараз просто заплющу очі, потім розплющу і це божевілля зникне як примара. Але все це було реальністю…

****

- Що ви зробили з Крістофером і рештою білих чаклунів? – запитав я, роблячи великий ковток якогось гарячого напою з пряностями.

Кайл Шеперт, якого всі вважали чорним чаклуном, саме пригостив мене цим дивним на смак варивом, від якого тіло наповнилось відчуттям приємного тепла.

- Хай це вас не турбує, Ніле. – буденно відповів той. – Ми їх нейтралізували. Якщо вони погодяться на співпрацю, то за їхнє майбутнє я зможу поручитись. Це все, що я можу вам сказати.

Ну що ж, чітко і по-воєнному. Та мене більше турбувало інше питання. І Кайл, схоже, здогадався, що мене гнітить.

- Усю інсайдерську діяльність на цій планеті буде згорнуто. І вашу, і нашу. Міжгалактична Рада затвердить певний план спостережень за Сіпатхом. Але вестись вона буде винятково обачливо. Ваш уряд, скоріш за все, очікують серйозні санкції. До речі, станція ваша вже зникла з орбіти планети.

- Зникла? – перепитав я.

- Так. Схоже, ваше керівництво накивало п’ятами, зрозумівши свої прорахунки.

-  А як же я повернусь на свою планету? Чи… мене теж заарештують як Крістофера і решту інсайдерів?

- Вас, Ніле, ніхто заарештовувати не буде. У вас є два варіанти. Перший – відправитись на нашу планету на зорельоті, який прибуде сюди за кілька годин. Ви ж розумієте, що повертатись на свою планету, після такого провалу всієї операції вашої Служби, для вас не зовсім безпечно.

- А… другий варіант?

- Ну а другий…Я можу запропонувати вам залишитись єдиним таємним інсайдером на цій планеті?

- В якості кого? – скептично запитав я. - Теж стати чаклуном для варварів?

- Навіщо, - відповів Кайл. – Варвари здобули перемогу, захопили потрібну їм здобич. Але їм потрібен їхній вождь. Чому б вам не залишитись Великим Конунгом Сколлою? Повірте мені, ви чудово справлялись з цією роллю протягом останньої доби. Ви класний інсайдер, Ніле. І варвар з вас непоганий вийшов…

]]>twitter.com facebook.com vkontakte.ru odnoklassniki.ru google.com/buzz friendfeed.com ya.ru mail.ru myspace.com rutvit.ru pikabu.ru liveinternet.ru livejournal.com blogger.com google.com yandex.ru memori.ru]]>