Вибір душі

Вибір душі

Субота, 7 грудня 2019 г.
Проглядів: 450
Підписатися на комментарі по RSS
Автор: Анастасія Гетманська.

18+

 

Навпроти головного входу до будівлі парламенту м’яко приземлився білий аеромобіль з тонованим склом. Щойно Іванна граційно вийшла з машини, неприязний жовтневий вітер одразу розтріпав охайно вкладене каре кольору воронячого крила. Хай ті дурні таблоїди скільки завгодно пишуть про старомодний стиль молодої по їх міркам прем’єрки. Улюблена зачіска та тонкі підбори надавали їй впевненості не гірше за високі рейтинги. На жаль, цього разу Іванні не вдалось елегантно процокати до дверей. На другому кроці щось потужно врізалося в неї, не лишаючи шансу лишитись на ногах. Винуватець, невисокий чоловік у джинсах і вітрівці, також не втримався на своїй летючій тарілці, проте миттєво підхопився й кинувся до постраждалої.

– Вибачте, будь ласка! Пані прем’єр-міністр, це ви? Ви не забилися?

– Ні-ні, усе гаразд, – Іванна стримала епітети, які вже підібрала для цього незграби. Піар-менеджер міг би нею пишатись. Чоловік, вочевидь, приблизно одного з нею віку, а гасає на тарілці, мов якийсь підліток. – Вам варто уважніше керувати своїм транспортним засобом, для цього в нашому місті є спеціальні доріжки.

Водій і охоронці з парламенту з’явились саме вчасно, щоб завершити цю сцену, доки не набігло репортерів. Іванна прохально звернулась до рятівників:

– Тільки не кажіть своєму босу, а то знов приставить цілодобову охорону.

Прем’єрці завжди було комфортно на закритих нарадах своєї команди, коли найважливіші питання обговорювались у вузькому колі однодумців. Тут вона могла повністю контролювати ситуацію.

На планшетах з’явились результати опитування. Цього разу їх озвучував віцепрем’єр. Підтягнутий, в міру підкачаний; може похвалитись рівною оксамитовою шкірою обличчя та блискучим золотистим волоссям. Фізичні характеристики цілком задовільні. Найважливіше – Генрі – це своя людина, яка розуміє Іванну з пів слова. Він нічого не вибовкає і не створюватиме зайвих проблем як під час їхніх стосунків, так і після. Тож вона зробила безперечно правильний вибір, коли в минулому місяці погодилась спробувати з ним стосунки. Треба сьогодні нарешті налаштувати на нього свій лавер. До речі про лавіювання.

– Генрі, ми можемо одразу перейти до четвертого питання?

На екранах одразу з’явилась потрібна діаграма.

– Популярність законопроєкту продовжує зростати: як ви бачите, такої підтримки ще не мала жодна ініціатива. Проти висловлюються лише та крихта людей, котрі примудряються досі жити без лавера.

Іванна була переконаною демократкою, тому будь-які примуси були їй неприємні. Але вона не може й далі нехтувати думкою суспільства.

– Основні причини, все ті ж: безпека і рівність.

Прем’єрка іронічно посміхнулась про себе: більшість вимагає рівності. Люди почуваються в безпеці лише серед собі подібних. Навіщо брехати: їй також спокійніше жити поруч з тими, хто керується розумом, а не непередбачуваним покликом гормонів. Але ж є ті, що проти. Вона оглянула кожного з присутніх, чи є серед них принаймні хтось один без лаверу. Навряд. Високі посади закриті для ненадійних осіб. Нікому не потрібні сексуальні скандали чи інші проблеми. То чому б не прийняти закон, від якого усім стане простіше. Але, може, варто ще трохи подумати…

– Добре, подамо його до попередньої комісії одразу після зимових свят.

Поділяючи її вагання, Генрі розуміючи кивнув, проте радниці з питань охорони здоров’я відстрочення зовсім не сподобалось.

– Ми не можемо так довго чекати. Опозиція звинуватить нас в безпричинному зволіканні. Крім того рух за права гормоналів щодня набирає обертів. Потрібно виходити на голосування наступного місяця.

Іванна подумки скривилась від образливої назви тих диваків, котрі досі жили без лавера.

Радниця продовжувала напосідати:

– Що вас ще стримує? Ми маємо чітку багатолітню статистику. Кількість злочинів на сексуальному підґрунті зменшилась в десятки разів, ніяких підліткових вагітностей, я вже не кажу про найнижчий в історії рівень самогубств та майже повну перемогу над певними хворобами.

Іванна не могла не погодитись. Але чи цього достатньо? У будь-якому разі останнє слово за нею.

– Я проконсультуюся з дружніми державами, після чого ми повернемося до цього питання.

Далі було ще два засідання, прес-конференція, зустріч з профспілками – шалений день.

Ввечері, вийшовши з роботи, Іванна побачила недалеко від свого аеромобіля якогось чоловіка з квітами. Голова безпеки, звісно, дізнався про ранковий інцидент, тому цього разу прем’єрка йшла не сама. Кремезний охоронець переконливо попросив чоловіка відійти на декілька кроків. Водій також був напоготові, підозріло оглядаючи периметр.

Іванна збиралась швиденько проскочити у машину, та щось змусило її глянути на незнайомця. Припущення підтвердилось – це той самий ранковий незграба. Дивно, що зараз вона вже не відчувала роздратування, а цей чоловік, який сором’язливо усміхався, простягаючи букет її улюблених лілей, навіть видавався приємним.

– Прийшов …. раз ….просити, – гучний вітер не завадив Іванні здогадатись про зміст слів. Вона швидко переконала себе, що буде ввічливо прийняти це вибачення. Поки охоронець перевіряв квіти, жінка з цікавістю зазирнула в графітові очі незнайомця. Звичайні такі очі, чому ж так складно відвести погляд. І ця тепла усмішка… Що це з нею? Напевно, перевтома. Добре, що завтра нарешті вихідний.

Вдома, скинувши чобітки, Іванна знесилено опустилась на лаву у передпокої. Погляд впав на шар пилу під шафою. Прибиральниця геть розпустилася. Треба буде з нею поговорити. З усіма треба говорити, всіх треба контролювати, інакше не буде хорошого результату, це вона знала напевне. Часом це набридало та втомлювало, але інакше вона не могла. Посидівши в такому меланхолійному настрої хвилин п’ять, Іванна, як завжди, впевнено взяла себе в руки, передягнулась у домашнє і залила чаю, трав’яного, щоб не було проблем зі сном. У холодильнику спокусливо красувалось велике заварне тістечко. Шкода, що лавер контролює лише сексуальний потяг, було б не зле відчувати байдужість до такої купи калорій. Та хіба ж вона не молодець, що витримала ще один складний тиждень? Звичайно, вона заслужила на маленьку винагороду!

Половину великого скляного столу займала клітка.

– Привіт, пухнастий! Теж хочеш смачненького?

Руда морська свинка енергійно забігала по клітці, зображуючи радість від появи господарки, отримавши за це обіцяне гарбузове насіння.

– Завтра до нас завітає Генрі. Тобі ж він подобається?

Свинка на мить припинила жувати і радісно глянула на свою людину. Іванна вирішила, що це слід сприймати, як однозначне “так”.

Цікаво, що Генрі також любив морських свинок, принаймні він так казав.

Сьогодні лишалась ще одна справа. Доївши останні крихти смаколика, Іванна вирушила до спальні. Останній раз вона налаштовувала свій лавер на партнера понад рік тому: були важливіші справи, тай не легко обрати відповідно чоловіка, перебуваючи на такій посаді.

Підлога у спальні була схожа на щойно вирівняну ковзанку. Холодний білий колір створював робочий настрій. Для вихідних це не годиться. Декілька дотиків до панелі керування перетворили ковзанку на зелену галявину. Іванна повільно зробила три кроки босоніж, насолоджуючись м’якістю килимового покриття. Переконавшись, що вікна щільно зашторені, вона присіла і два рази постукала по підлозі. Над місцем дотику у повітрі виникли цифри. Іванна вказівним пальцем обрала шість з них у потрібному порядку. Сенсорна голограма зникла і з цільної на перший погляд підлоги піднялася невелика прямокутна скринька. У ній разом з цінними документами та коштовностями, зберігався маленький металевий циліндр, хоча пристрій з налаштування лаверу не потребував аж такої надійної схованки.

Іванна увімкнула його та обережно поклала пасмо золотого волосся в отвір, що утворився зверху циліндра. Пристрій поглинув зразок ДНК, після чого індикатор загорівся жовтим. За десять хвилин зелений колір сповістив про завершення опрацювання, з нижньої частини пристрою одразу виїхала наліпка, схожа на грубий пластир.

Прикріпивши наліпку на ліву скроню, Іванна зручно влаштувалась у ліжку, роздивляючись 3d-зображення Генрі, що мало прискорити налаштування.

Прокинувшись наступного дня, жінка одразу спробувала розрізнити, чи змінилось щось у її ставленні до Генрі. Схоже, що так, бо вона відчула приємне хвилювання від думки про сьогоднішню зустріч.

Генрі подзвонив у двері рівно в домовлений час, втім Іванна бачила у вікно, що його машина з’явилась на подвір’ї як мінімум на пів години раніше.

Колега дивився на жінку так, як ніколи не дивися на роботі – з захопленням і жаданням.

– Привіт, красуне! – він обережно взяв руку жінки, наче кришталеву і ніжно поцілував її, дивлячись просто в очі. Не гаючи часу, він вправним рухом притягнув жінку впритул до себе.

Іванна думала, що спочатку вони трохи поговорять у справах, тому ще не активувала свій лавер. Але пристрій вже почав діяти у фоновому режимі, тому замість висловити своє невдоволення, вона лише плавно вивільнилась з обіймів і подарувала гостю теплу усмішку.

– Проходь, зачекай мене у вітальні, я буду за хвилину.

З лавером байдуже, як саме виглядає партнер – після активації він здаватиметься найсексуальнішою людиною у світі. Втім, Іванна за звичкою затрималась біля дзеркала, щоб переконатись у своєму бездоганному вигляді.

Червона сукня-футляр вигідно підкреслювала плавні лінії фігури; кульчики з перлами одночасно пом’якшували і збагачували образ; ледь помітні тіні посилювали виразність бурштиново-карих очей. Червона помада у цій композиції свідчила б про несмак за інших обставин, та зараз усе справді було ідеально.

Задоволена побаченим, Іванна злегка натиснула вказівним і середнім пальцями на ліву скроню. На зап’ястку, поколюючи шкіру, червоним проступила горизонтальна вісімка. Заплющивши очі, жінка уявила знак нескінченності та подумки обвела його. Активацію контролера складно було не відчути. І як Генрі вдавалось так спокійно триматись?

Швидко зайшовши до вітальні, Іванно підійшла до свого теперішнього партнера, впевнено обняла його за шию, і їхні гарячі губи зустрілись у довгому палкому цілунку. Бажання полонило обох. Іванна незчулася, як опинилася на ліжку в самих лише перлах. Незважаючи на всепоглинну пристрасть, Генрі не забував піклуватись про максимальне задоволення партнерки.

Усе відбувалось чудово, навіть краще, ніж зазвичай, доки Іванна не усвідомила щось, чого аж ніяк не мало бути. З глибини підсвідомості на неї дивились очі, не оливкові очі Генрі, а інші – графітові. У голові сформувався і весь образ: тепла усмішка, лілеї, вітер... Якого дідька? Іванна не мала сил опиратись цьому образу, а найстрашніше, що й не хотілось опиратись. Зрештою у мить пікової насолоди жінка забула про обох чоловіків. Та розум швидко повернувся з короткострокової відпустки.

– Ти надзвичайна, і не думай, що це через лавер – я і без нього так думаю, – Генрі досконало грав свою роль. – Є настрій спробувати ще щось?

– Давай іншим разом, – Іванна вагалась, чи варто розказувати про свою проблему. – Складний тиждень видався, ти ж знаєш. Але ти не подумай – мені сподобалось. Ходімо, пригощу тебе чаєм.

– Ти, певно, єдина людина, яка не шанує кави.

На кухні Генрі першим ділом підійшов привітатись до пухнастого друзяки.

– Здоров, малий! Знудився, певно? Ти хоч інколи випускаєш його з клітки?

– Навіщо? Йому усе добре. Тут він на видноті, я завжди бачу, що з ним. А так ще загубиться чи застрягне десь.

– Чого ти переймаєшся? Твоя квартира його відстежить і убезпечить. Дай Хрунтусу шанс дослідити цей світ.

– Гаразд, я подумаю, і нема чого йому підморгувати! – Іванна заздрила безтурботності Генрі. Їй зараз не до жартів. – Слухай, я все думаю про той закон.

– Про обов’язкове лавіювання?

– Я не впевнена, що це правильний шлях.

– Ти знаєш мою думку, але тебе притисли – мусиш щось робити: або голосуємо, або запускаємо компанію з толерантності.

– Ти детально вивчав цю технологію. Чув колись про збої в роботі контролерів? Тобто не про якісь тяжкі хвороби, а про випадки зі звичайними здоровими людьми?

Генрі замислився, повільно відпиваючи терпкий зелений чай.

– Років двадцять тому траплялись поодинокі випадки. Тоді проблеми виникали переважно в людей, які від природи мали іншу орієнтацію, ніж обирали лавером. Другий варіант – це неліцензовані лавери, але з державним фінансування зараз у цьому немає сенсу.

– Але якщо припусти, що з якоїсь причини лавер все ж працює не правильно, що тоді? Є якась небезпека для таких людей чи з їхнього боку?

– Жодної, у гіршому випадку лавер не активується взагалі, або не зможе викликати повноцінний сексуальний потяг.

Іванна все ще не наважувалась розповісти про збій свого власного контролера. А якщо пертнер скористається інформацією на власну користь?

Генрі припинив дражнити Хрунтуса олівцем. Він надто довго знав подругу, колегу, а тепер і партнерку, щоб не помітити її вагання.

– Насправді, я думаю, що сьогодні ми мало чуємо про такі випадки через те, що люди бояться звертатись до офіційних спеціалістів, щоб ніхто не запідозрив, що з ними щось не те.

– Вони що всі звертаються до підпільних клінік? – Іванна знала про таку тенденцію, але все ж сподівалась почути альтернативний варіант.

– Навряд всі, але більшість – так. У таких місцях не вимагають жодних персональних даних. Якщо вимкнути геостеження, теоретично ніхто не знатиме про такі відвідини. – Генрі уважно спостерігав за реакцією. Жінка примружила очі. С досвіду він знав, що це ознака розробки якогось плану.

– Але я б не радив потикатись туди з метою зустрічі з виборцями.

– Нащо мені робити таку дурню, ті клініки, певно всі розташовані в Аліумі. Як їх взагалі знаходять?

– Як і решта нелегальної реклами – в безкоштовній мережі. Думаю, пошукові слова хіба трохи завуальовані. І навіть не сумнівайся, що більшість таких спеціалістів приймає саме в Аліумі – той ще райончик, в якому повно гормоналів.

– Прошу, не називай їх так.

Генрі поблажливо посміхнувся. Іванна автоматично підмітила, що їй не сподобалась така посмішка.

– Те ще люди не використовують цей термін ще не означає, що вони не вважають їх гіршими за нас.

– Але можна почати принаймні з формальної ввічливості.

– Звісно, а скінчити тим законом, через який ти так переймаєшся.

– Чого ти від мене хочеш? Щоб я забула про закон і дала опозиції такий козир за рік до виборів? – Івана починала сердитись, не зважаючи на роботу лавера у фоновому режимі, що їй самій видалось дивним.

Генрі натомість спокійно й не голосно відповів:

– Я хочу, щоб ти вчинила, як вважаєш за потрібне, але не через тиск рейтингів чи політиків. Ти мусиш сама бути впевненою у правильності свого рішення. Для когось воно може стати життєвоважливим.

До цієї розмови Іванні здавалось, що вона впевнена.

Новоспечені партнери більше не загострювали цю тему. Побалакавши про йогу, завершили побачення на згоді випробувати новий ресторан з приватними капсулами.

Лишившись на самоті, Івана вирішила першим ділом позбутися лілей. Перед тим, як відправити квіти до смітника, вона на повні груди вдихнула їхній задушливий п’янкий аромат. Дарма. Думка про незнайомця ще більш настирливо почала крутилась в голові.

Наступного тижня Іванна пройшла повне обстеження фізичного та психологічного здоров’я. До планових оглядів лишалось менш як місяць, тож ніхто б нічого не запідозрив. За винятком дрібних відхилень, які трапляються в кожного другого, обстеження нічого не виявили.

Надії на те, що проблема мине, розсипались вщент, коли незнайомець почав з’являтись у снах. Та це могла бути лише нав’язливою ідеєю. Наступних вихідних Іванна знов активувала свій лавер на Генрі. Без присутності обраного партнера такого робити не радили, проте перевірка була необхідною. Іванна лягла на диван, заплющила очі і спробувала зрозуміти, кого прагне її тіло. Думка про дотики Генрі викликали майже непереборне бажання, не гаючи часу, терміново викликати його до себе. Втім, образ його неназваного конкурента нікуди не дівся. Графітові очі не полишали розпечених думок і образ спортивного блондина плавно витіснив розмитий силует незнайомця. Як би не опиралось тіло, налякана жінка рішуче дезактивувала лавер.

Варіантів нема – треба звертатись до спеціаліста. Офіційний лаверист одразу занесе її випадок в реєстр. Не можна так ризикувати.

Знайти контакти клініки виявилось дійсно не складно, хоча Іванна останній раз користувалась безкоштовною мережею ще за студентства. Перед тим, як відключити геостеження, на всяк випадок залишила голосове повідомлення для Генрі, яке він отримає, якщо вона не повернеться за шість годин. “Пішла, куди ти не радив” – він зрозуміє.

Аліум виявився не таким вже і страшним. Звичайний бідний район з похмурими секторальними будинками та забігайлівками з вторинною їжею. Мішкуватий спортивний одяг, змінена зачіска, лінзи та тимчасова корекція обличчя виконали свою функцію – ніхто не впізнавав найвідомішу в країні людину. А може, в цьому районі вона і не була такою вже відомою.

Будівля за вказаною в рекламі адресою ніяк не вирізнялась з поміж інших. Власне, Іванна не очікувала побачити класичний медико-технологічний заклад. Вільно увійшовши до першого сектору, вона знайшла потрібні двері в самому кінці довгого погано освітленого, хоча й чистого коридору.

У так званій клініці приємна дівчина спитала Іванну, як та дізналась про них, її приблизний вік і вагу. Після короткого опитування клієнтку провели до невеликої кімнати, напханої всілякими пристроями.

– Прошу, сідайте. – Лаверист також справляв не найгірше враження. Іванну трохи заспокоїла його біла біонакидка, доглянуті руки та дбайливий тон.

– Ви тут – отже маєте проблему з лавером.

Іванна відчула безпричинний сором і опустила очі. Спеціаліст розуміючи кивнув і продовжив:

– Не має чого стидатись. Це може трапитись з кожним. Повірте, я досить часту бачу таких клієнтів.

Опанувавши свої упередження, Іванна зрештою наважилась описати свою проблему. Не встигла. Відчувши, що хтось зробив їй ін’єкцію в шию, жінка провалилась у несвідомість.

Чому так зле? Де вона? Голова жахливо боліла, руки намацали післяопераційне покриття ззаду шиї, там де її десятиліття тому вживили контролер. Жінка похолола і торкнулась лівої скроні – здається, передавач на місці, але він ніщо без основного модуля. Як з нею могло таке статися? За що?

Скрутившись клубочком на лікарняному ліжку, Іванна зійшлася неконтрольованим голосним плачем. До неї одразу підбігла дівчина, котра тепер видавалась геть неприємною. Знов ін’єкція, цього разу в руку. Вона не заснула, натомість змогла припинити істерику.

– Це гормональний та емоційний сплеск, якщо не будете витягати крапельницю, мине за декілька годин.

Іванна різко сіла на ліжку. Її тримали в зовсім пустій маленькій кімнаті без вікон. Поряд незворушно сидів лаверист. Біля дверей стояв винуватець цієї катастрофи – чоловік з графітовими очима. Зараз вона ладна була видряпати йому ті кляті очі. Як можна бути такою дурною? Чому вона одразу не здогадалась або принаймні не порадилась з кимось? Зрозуміло чому – її засліпив страх, що хтось прознає про її страшну таємницю – проблему зі лавером. Тепер його взагалі нема. Бісові гормонали!

– Сволота! Ви скалічили мене! Не можна витягати контролер з дорослої людини! Ви зробили мене неконтрольованою твариною!

– Це перебільшення, – від колишньої теплої усмішки не лишилось і сліду. – Я все життя живу без лавера і, як бачите, не гавкаю і не гарчу. Але цікаво нарешті почути вашу, так би повити, не офіційну думку про гормоналів. Спробуйте дихати глибше. Ваш емоційний стан скоро стабілізується, але доведеться якийсь час приймати пігулки. Ніхто не збирався вас калічити – ми заздалегідь достеменно промоделювати стан вашого організму.

– Що ви верзете? – її голос було ледве чути. Тепер вона відчувала непереборну втому. –Такі операції проводяться лише з дозволу спеціальної комісії. – Навіщо? Навіщо ви зробили таке зі мною? Це насилля.

– Хіба не гірше насилля ви запланували у своєму великому і гарному парламенті? Не переймайтесь, ви зможете знов встановити свій безцінний сурогат.

– На адаптацію піде не менше ніж рік! – слова прозвучали огидно жалібно.

– Що таке рік, коли ви збираєтесь змінити нас назавжди. Але ви тут не через превентивну помсту.

Навіть у такому розбалансованому стані Іванна відчула дрібку цікавості.

– Ви мусити відчути, що забираєте в людей. Більшість з вас лавіюють ще в дитинстві турботливі батьки. Тому ви не можете знати, чого вас позбавлено. Лавер контролює не лише мозкові сигнали. Він приглушує вас справжніх, не даючи вашій душі зробити свій вибір. Ви ніколи не замислювались, що кохання – це може бути щось більше ніж справна робота лавера?

– Це якась середньовічна єресь.

У цьому місці згадка про душу і кохання прозвучала сюрреалістично.

– Так, нас кличуть ще й сектантами, – як не дивно, гормонала нічого не могло вивести з рівноваги. – Коли прокинетесь, ніхто вас не триматиме. Ми залишимо вам необхідні препарати. Лише одне прохання – не поспішайте повертатись до свого попереднього життя. Дізнайтесь про інакшу себе, справжню.

Сон зрештою переміг.

***

Іванна сиділа на своїй розумній підлозі, яка зараз забарвилась в бірюзово-синє, емітуючи тепле море. Поряд валялась коробка гострих пластівців – солодке її більше не розраджувало. Таблетки дійсно допомогли – біль і зміна настрою минули за тиждень, а за два зник страх появи на публіці. Виглядало так, що ніхто не помічав змін, що з нею відбулися.

Вона вкотре спробувала проаналізувати, що тоді сталось. Спершу підозра падала на всіх, навіть на Генрі. Ніхто не кинувся її шукати, хоч повернулась вона аж через дві доби. На роботі й не мали, бо це були вихідні. Але чому Генрі не відреагував на повідомлення? Іванна усе перевірила: похапцем вона неправильно виставила дату – повідомлення ще навіть не було надіслано. На неї це не схоже, але у той день вона була незібрана. Тому, Генрі тут ні до чого. То як їм це вдалося?

Лавери цілком автономні – їх неможливо пошкодити з мережі. Крім того потяг до Генрі тоді не згас, натомість виник ще один. Таке б теоретично могло статись, якби пристрій дозволяв налаштовуватись одразу на двох людей. Напевно, вони знайшли спосіб задвоїти об’єкт. Після того ранкового інциденту біля роботи в неї в голові лишилась візуалізація, зразок голосу і навіть асоціативний запах незнайомця. Контакт з приймачем на скроні міг статися, коли він налетів на неї. Можливо, колись вона матиме шанс спитати, чи так усе було насправді.

– Може зануримося у якийсь фільм? Я приніс нові шоломи – щойно з’явились у продажі.

Генрі тим часом сидів на канапі за її спиною, насолоджуючись кавою, яка віднедавна тут з’явилась.

Ні, вона не розказала навіть йому. Коли перший шок минув і емоції стихли, до прем’єрки повернулось раціональне мислення та цікавість. Вона подолала найскладніший період. Подання закону відклали на літо. Якщо вже з нею сталась така біда, чому б не дослідити свій теперішній емоційний стан, щоб згодом зробити правильне рішення.

Дуже скоро Іванна змушена була зізнатись собі, що за відсутності лавера, її симпатія до Генрі не зникла. Така іронія її веселила: стільки зусиль, а душа зробила той самий вибір, що й розум. Правда, змінились почуття. Сильний сексуальний потяг, який забезпечував контролер, відійшов на другий план. Тепер Іванні було добре навіть від простої присутності Генрі, а обійми чи інші дотики, сповнені ніжності, приносили якесь зовсім нове, нетілесне задоволення. Напевно, саме такі почуття ті старовіри називають коханням.

Жінка не знала, як далі жити з цим одкровенням, і чи краще її стало від таких змін, адже потрібно постійно прикидатись. Цілком можливо, Генрі вже щось запідозрив..

– Залюбки занурюся! – Іванна сіла на канапу. На її колінах одразу вмостився Хрунтус, який попри здобуту свободу, почувався затишно поряд зі своєї людиною.

Жінку одночасно сповнювали щастя та неспокій. Чи довго Генрі буде з нею? А що, як вирішить, що краще бути з іншою? В думках гостро поставали дивні питання. Проте одне з них було найважливішим: якщо не буде лавера, кого обере його душа?

Автор: Анастасія Гетманська.
]]>twitter.com facebook.com vkontakte.ru odnoklassniki.ru google.com/buzz friendfeed.com ya.ru mail.ru myspace.com rutvit.ru pikabu.ru liveinternet.ru livejournal.com blogger.com google.com yandex.ru memori.ru]]>