Знову до УРСР

Знову до УРСР

Субота, 7 грудня 2019 г.
Проглядів: 304
Підписатися на комментарі по RSS

18+

 

Невідомість вбивала її по клітиночці.

Другий тиждень поспіль Клава приходила з інституту та годинами сиділа в старому чехословацькому кріслі. Прислухалася, дряпала оббивку, потім розгладжувала. Не було сил ані включити телевізор, де знову брехали про британський імперіалізм, ані розморозити курку, яку Клава задешево відірвала на троєщинському базарі. Вирішила, що запече Орестові її з яблучками, як він повернеться, та й заклинило. Сама трималася на чаї з печивом, яєчнях і гранованому кефірі в інститутській їдальні.

— Клавусю, я можу бути в тебе вже завтра! — надривалася мама крізь перешкоди.

— Оря повернеться, а тебе куди? Незручно вийде.

— Якщо зрозумієш, що й тобі небезпечно…

— Так-так, одразу до села.

— Або кидайте все і приїжджайте разом. Не пропадемо!

Руки так тремтіл, що Клава лише з третьої спроби повісила трубку на важіль збоку променевого екранчика. Коли не було відеодзвінків, він показував картинки з гаслами проти пияцтва, порнографії та інших розваг. Позитивною була тільки одна: «Досягнення перебудови — кожній родині!» — і щасливі мама-тато-син-дочка підключені до величезної усміхненої крапельниці з написом «Від усіх хвороб». Клава з огидою накрила апарат ганчіркою і згадала, як його притягнув Орест — не дарма ж у «Київтелекомі» працював. Урочисто поставив на журнальний столик, а очі сміються, шевелюра розхристана та поетична. Продекламував:

— Ось телетелефон!

Клаві стало смішно від одного вигляду Ореста.

— Чого? Телевізійний телефон!

— Та ніхто його так не зве! Кому я відеофонувати буду?

Орест підхопив її і, кружляючи по кімнаті, став бубоніти статистику установки відеофонів у Київській області, а Клава хихотіла й відбивалася.

— Зміни, іскорко моя, — він спритно посадив її в крісло. — Повинні ж бути хоч якісь зміни.

Якби ще років зо два тому Клаві сказали, що черговий залицяльник буде називати її іскоркою — розсміялася би в обличчя. Зараз, знову заплакана, вона намагалася змити перед дзеркалом безнадійно попливу московську туш, і власне волосся здалося їй рудою мочалкою, а не «полум'ям переперебудови», як жартував Орест.

В інституті всі якось дізналися. Завкафедри шептався з деканом за її спиною, а Аліса з кібернетики, яку Клава вважала якою-не-якою подругою, обчислювала найоптимальніші маршрути по коридорах, щоби точно не перетнутися. Студенти були начебто не в курсі, але викладання української в технічному виші й без того заняття невдячне. Нахабні пики, сальні жарти, зірвані диктанти…

Клава б і сама звільнилася, але тільки не зараз: їй ставало зле від перспективи сидіти в чотирьох стінах весь час. Як же хотілося прийти додому й дізнатися, що він уже там! — відкрив двері прихованим ключем, заварив кави в турці та готовий розповідати, як обвів навколо пальця вузьколобих кадебістів. Клава забігала на четвертий поверх, як дівчисько, але квартира, як і раніше, пахла чаєм і яєчнею.

У п'ятницю вона зрозуміла, що на вихідних завиє, якщо не поділиться з кимось. Друзів Ореста теж годі було й шукати, тож вона обрала ціль на кафедрі.

— Галю, підемо до мене, чаю вип'ємо. Побалакаємо, — це прозвучало як вимоги присмертного, але молода біологиня погодилася зовсім не тому. Галя, гарненька мишка в брючному костюмі, пропрацювала в інституті лише два місяці і встигла відзначитися нечуваною зухвалістю, тож союзники їй були вкрай потрібні — навіть такі, як Клава.

У трамваї вони їхали мовчки, зрідка зглядалися. Клава заговорила, тільки коли зайшли в передпокій — дурниці про те, як їй пощастило отримати за програмою квартиру до двохтисячного року, про переїзд із гуртожитку. Галя подивилася кімнату і ввічливо запропонувала допомогти підняти з підлоги ковдру.

— Боюся, подушка теж там, — буденно пояснила Клава. — Ліжко занадто пропахлося Орестом, мені сняться кошмари. Ніби його розстрілюють і тіло скидають прямо на мене…

Допоки чай заварився, сльози до чашок пускали обидві.

Галя розповідала, як завкафедри притиснув її до стінки й почав мацати — вона всерйоз подумала, що борів розчавить її тут і зараз. Удар коліном потонув у жирі.

— Він розсміявся і сказав, що любить неприступних — і тоді я пообіцяла піти до центрального обкому і зганьбити весь інститут! Відстав, але що тепер буде?

Клава втішала Галю й переказувала нічний виклик із невідомого номера. Орест встиг набрати її з відеофона в чужій квартирі — дійство на екрані розгорнулося в кімнаті зі сталінськими стелями.

— Хлопці, дівчата — усіх пов'язали, як цуценят, ушикували під стінкою. Потім один у чорному плащі ходив і тряс перед ними листочками, кричав про заповіді Горбачова і Кравчука. Погрожував відправити в табір на перевиховання, або на «обновлєніе», чи щось таке. Складно було розібрати. Дзвінок обірвався, але я так і не змогла переслухати запис.

— А можна я? — почервоніла Галя. — Це я не з пустої цікавості — раптом допоможу щось дізнатися.

Клава трохи повагалася й погодилася, сама залишилася на кухні.

Галя повернулася блідою.

— Той чоловік сказав: «Пайдьоте на обнулєніє». Не оновлення. Я точно розслухала…

Клава нервово розсміялася: ну, допомогла!

— Та припини! Коли востаннє в нас когось розстрілювали? Навіть Чикатило на довічному. Мама каже, раніше в божевільню могли запроторити за плакат біля міськвиконкому, а тепер хіба що двори підмітати пошлють.

— Вибачте, я даремно влізла. Впевнена, ваш наречений скоро повернеться!

Проговорили до темряви, остаточно перейшли на «ти». Галя глянула на годинник, йойкнула і вирушила — останній автобус пропустить. Клава, відчуваючи насування чорноти, допомагала їй надіти курточку, підбадьорювала перед педрадою в понеділок, як раптом із замку долинуло клацання.

У передпокій, човгаючи капцями, запливла фігура в смугастому халаті й лижній шапці-шоломі — лише очі видно. Не встигла Клава злякатися, що це грабіжник, як прибулець перечепився і впав до неї на руки.

— Це я... і-іскорко.

Хвилини не минуло — він уже розпластався на дивані, Клава схилилася з водою, Галя відраховує пульс. Зняли шапку: шикарна шевелюра збрита начисто, тільки брови зяють, щоки впали. Халат перевдягнути не дав, шепотів вибачення.

— Схоже, тиск низький. Ви давно їли?

Орест примружився:

— Будь ласка, не перед нею…

— Галю, величезне тобі спасибі, але ти біжи, я зателефоную якщо що.

Клава закрила за нею, сіла поруч з Орестом. Той дивився на неї, як смертельно хворий пес, який соромиться доставити зайвий клопіт. Здалося, що зараз він пожартує над її переляком, буде битий за це подушкою, і хмара в кімнаті відразу розвіється, але вона лише згущувалася.

— Ти втік?

Кивок.

— Гадаєш, вони прийдуть сюди?

Пронизливий погляд.

— І що робити?

Знизав плечима.

За кілька миттєвостей Клава встигла придумати план втечі в село, відкинути його як нездійсненний, перебрати в голові всі предмети, якими можна забарикадувати двері і згадати про курку.

— Ні, тобі відлежатися треба. Що вони з тобою робили?

Орест пирснув і став беззвучно здригатися.

— Орю!

Схопився за кофту й потягнув до себе. Щоками потекли сльози

— Коханий, ти чого…

Він зарився обличчям у її груди і став скиглити і схлипувати. Клава судомно гладила його по голові:

— Нічого-нічого, усе буде в порядку, найгірше позаду…

Так і заснули — притискаючись один до одного від кожного шереху. Рик тонованого мерседеса під вікном, тупіт чобіт по сходах, тріск двері відразу після стуку — усе це наснилося не раз, але так і не сталося.

Вранці Орест ніби порожевів, але прокидатися не поспішав. Клава вислизнула на кухню і зробила величезний омлет з останніх яєць. Ось зараз його кудлата голова висунеться з-за рогу, втягне повітря великими ніздрями й закотить очі:

— Пахне дуже серйозними планами на мене!

І він забіжить, і поцілує її в губи так, що захочеться відкласти сніданок, і почне варити свою східну, як його вилиці, каву…

Орест прокинувся, тільки коли вона поплескала його по щоці — гладкій, ніби тільки-но поголився. Поставила тацю з омлетом і чаєм.

— Каву я все одно не зварила би, як ти любиш…

Він по-діловому кивнув, сів і почав мовчки наминати сніданок. Пропав на пів години в туалеті, вийшов у тому ж халаті. Клава потім підмітала за ним волосся з тіла — чула, від стресу таке буває.

Кілька годин Орест пролежав обличчям до стіни. Вона все чекала, коли він буде готовий щось розповісти, але не витримала й запитала.

— Я не пам'ятаю.

— Усі дванадцять днів? Що ж вони з тобою…

— Я не знаю! — він підвищив голос і раптом провалився у фальцет.

Прокашлявся.

— Пам'ятаю медсестру. Вивезла в колясці на двір.

— На двір чого?

— Лікарні. Медмістечко на Лук'янівці.

— І?

— Я встав та пішов. Впізнав місце.

— Ти був на вулиці в халаті й лижній шапці. І міліція жодного разу не зупинила?

— Чому я повинен виправдовуватися?! — знову дав півня. Весь стиснувся, відкинув її руку з плеча. Відразу розвернувся, заглянув в очі, обняв.

— Вибач, іскорко. Я сам не свій. Дай мені трохи часу.

Клава закивала, мало не заплакала.

— Я стільки всього собі науявляла. Як тебе б'ють, катують…

Орест розфокусував погляд і здригнувся. Закатав рукав до ліктя — згин був синюшний.

— Обкололи? Чим?!

— У голові паморочиться… Потім.

Орест проспав усі вихідні поспіль, зрідка приходячи до тями, щоби поїсти — щоправда, від курки, яку нарешті приготувала Клава, відмовився як відрізав. Просив тільки кефір і хліб, говорити не хотів, вмикав телевізор і знову засинав під нього.

Клава напівпошепки радилася з мамою по відеофону.

— На обстеження, терміново! У мене ж сестра куми у вашій обласній лікарні працює...

— А раптом знов заберуть? ..

— Там звичайні лікарі! Дізналася, за що?

— Ні…

— Нехай п’є більше.

Недільного вечора по всіх п'яти каналах показували «Плем'я вогню» — перший великий український серіал, у якому, втім, грала купа РСФСР-івських зірок. Британський бізнесмен відкрив у Києві мережу книгарень через ринкові квоти, але торгівля виявилася лише прикриттям для вербування молоді. За допомогою таємного терміналу з «Інтернетом», психотронних аудіокасет і валюти Сміт спокушав студентів на підривну роботу, і перешкодити йому в цьому зголосився звичайний дільничний, звичайно, за підтримки КДБ.

На роботі все тільки «Плем'я» й обговорювали, тож Клава й Орест теж дивилися, але радше заради сміху. Брали по пиву і відсьорбували кожного разу, коли бачили пропагандистський штамп або ляп.

— У них на екрані з «Інтернетом» показують таблицю у «Фахівці-95»! — розумував Орест і робив чверть ковтка, знаючи, що приводів буде ще багато.

Клаві, чесно зізнатися, подобалися актори і як знято, особливо Ступка-молодший у ролі дільничного — але шаблонна новсомолка була вже надто непроторенною дуркою. Орест навіть почав підозрювати таємну змову сценаристів.

— Мовляв, дивись, молодь: ось якими тупими хоче бачити вас влада! Невже схаваєте?

— Вони просто їй кар'єру великої актриси роблять. Але в житті я би її вбила!

Наприкінці серії та другої пляшки Орест зазвичай хмурнішав і починав журитися, що «революція на граніті» ні до чого не призвела, а лише приспала пильність студентів:

— Кравчук знав, падлюка, що американці не захочуть нашої незалежності! Дукакіс так трусився через ядерні бомби, що був готовий зберегти Союз за всяку ціну. Ось якби Буш переміг…

Бурхливе літо дев'яностого Клава-підліток провела на канікулах у селі, а Орест тільки-но вступив до технікуму і вже крокував Києвом із гаслами про відставку всіх і вся. Але Горбачов і Кравчук перепідписали Союзний договір, усім в УРСР підняли зарплати, навіть продукти сякі-такі з'явилися, а купку незгодних просто розігнали. Поклавши руку на серце, Клава вважала, що студенти свого домоглися — жити їм стало явно краще, ніж їхнім батькам — але коли Орест починав виступати з уявної трибуни, підтакувала. Ну подобалося йому розводитися про політику — усе ж гласність у країні — зате ця пристрасність проявлялася не тільки в розмовах…

Цієї неділі лисий Орест із відсутнім виразом обличчя дивився «Плем'я вогню» й навіть жодного разу не чортихнувся. Клава не витримала і прибрала звук.

— Коханий, знаю, це неприємно, але ти раптом не згадав нічого нового?

Орест не відірвав погляду від екрана і знизав плечима, ніби мова йшла про погоду.

— Не знаю, що кололи, але багато. Ціла юрба в білих халатах приходила дивитися.

— Жах! Як добре, що ти втік…

— Ні, ні. Мене завезли до головного, обличчя в пов'язці. Він сказав: «З цим закінчили».

— Тож тебе відпустили?

— Медсестра дала шапку-шолом. Сказала, знадобиться.

— Навіщо…

Орест покачав головою.

— А що ви робили на тій квартирі?

— Нічого особливого. Стуса читали, — він кивнув на телевізор, мовляв, вмикай вже.

— В УРСР тепер обколюють до півсмерті за старі вірші?

— Ні, Клава, ми виходили в мережу «Інтернет» і отримували завдання від МІ-6! Може, досить уже цих допитів?

Клава ввімкнула звук і поцілувала Ореста в лисину. Він розслабився й задрімав.

Наступного дня на роботі вона наблизилася до декана та, щоб усі чули, заявила про повернення нареченого без будь-яких звинувачень. Декан сказав, що це не його справа, та й пішов. Проте подіяло: Аліса з кібернетики обережно запропонувала пообідати. Клава відмовилася та зустріла після педради Галю, яка відбилася, завдяки раптовій підтримці старших викладачок.

— Жах! І як я не подивилася на вени? Йому би підтримувальну терапію пройти. Препарати зараз від усього є, навіть від випадіння волосся.

— Ти що, знову колоти? Тут би дізнатися, що він взагалі отримав. Може, у тебе в меді на Лук'янівці зв'язки залишилися? Чи не можна розпитати якось?

— Спробую, але нічого не обіцяю. Тримайтеся!

Дорогою додому Клава не могла позбутися відчуття, що за нею спостерігають. То мужичок в зимовій шапці й черепашачих окулярах клацав насіння на зупинці і пропускав усі трамваї. То на бульварі Лепсе зайшла жінка в довгому пальті з голочки — еге ж, далі в спальний район так їхати? Клава психанула, вийшла й дісталася пішки. У гастрономі взяла Оресту кілька пачок кисломолочного «Сніжка плюс» із новим ананасовим смаком. Перед під'їздом обернулася — чи немає дивних особистостей, хоча невже б до неї не приїхали відразу?

Квартирні двері наткнулися на щось, Клава переборола та заглянула: на підлозі в коридорі валявся клубок ганчірок і мотлоху з балкона та антресолі.

«Обшук був!» — встигло тьoхкнути серце, але вигляд передпокою відразу спростував. Курточка, пальтечко, три сукні, джинси на вішалці — усе на плічках у ряд від світлих до темних, а не абияк на гвіздочках над лавою. Сидушки старої немає, замість неї підстилка, яку Клава вважала втраченої, а обидва кольору картатого лінолеуму на підлозі ніби посвітліли.

— Орю?

Він якось влаштував їй сюрприз до дня народження: розвісив під стелею гірлянду, приклеївши кінці до шпалер «Моментом», а спроба прибрати хату обмежилася накриванням непривабливих ділянок набором квітчастих, але безглуздих клеянок із найближчого комісійного — із сердечками й червоними зірками. Одну з них Орест використав, як скатертину для журнального столика, на якому чекали великий київський торт, два келихи і пляшка кріпленого кримського вина. Було в цій недолугій спробі розбарвити побут щось непідробне, а сам вечір і, головне, його продовження змусили Клаву не думати про величезні мітки на шпалерах і про те, куди би потім сплавити ці жахливі клеянки.

Тепер же неприродно блищала вся її квартирка. Клава не могла відразу оцінити, що саме змінилося, окрім очевидної чистоти, зразково застеленого ліжка та розставляння чашок у комоді по сіточці, але Орест явно вклав не одну годину праці.

Сам він стояв посеред кімнати в сірій сорочці й сірих штанах, блищав лисиною та посміхався її реакції. Плечі Ореста здалися їй аж надто вузькими — якийсь обман зору.

— Як ти себе почуваєш?

— Як бачиш, прекрасно. Я все лежав і думав, який безпорядок у тебе влаштував, — його голос звучав монотонно і трохи вище, ніж зазвичай. — Хотілося віддячити за допомогу.

— Та як же я могла не допомогти… — вона запнулася, зрозумівши, звідки Орест узяв цей одяг.

Клава якось зустрічалася з бухгалтером «Київміськхліба», який часто виїжджав на роботу від неї й любив мати запасний костюм, адже «сорочка з плямами гірше, ніж збій з програмою». Розставання настільки вразило його, що він забув тут свою безцінну зміну разом з туфлями. Клава хотіла віддати, але не вийшло, та так і залишилися речі припадати пилом у глибинах шафи.

— Ти знайшов… — протягнула Клава, не знаючи, як пояснити нареченому це все. — Тобі, можна сказати, лічить.

— Судячи по записці в кишені сорочки, це комплект якогось Олексія. Що ж, спасибі йому! Не в халаті ж додому їхати.

Орест — шанувальник вільних светрів із пишними комірами і джинсів — говорив смертельно серйозно, тож ув Клави майнула думка про витончений розіграш.

— Тобі правда краще?

— Так. Іскорко, — він чарівно посміхнувся, але це прозвучало як титул або ввічливе звернення. — Все прояснилося. Теперь мені би привести в порядок себе.

Він підійшов, потримав її за руку, кивнув і вийшов до передпокою. Клава прислухалася й чекала, що зараз Орест поскрегоче ключем у дверях, а потім підкрадеться ззаду, обійме її всю, поцілує в шию та засміється. Їм стане тепло, безтурботно, як раніше, і захочеться влаштувати на ліжку ще більший безлад, ніж раніше.

— Я взяв сміття. Зателефоную, як впораюся.

Двері ледь чутно зачинилися, по сходах покотилися кроки-крапочки.

Клава сіла у верхньому одязі на ліжко, розірвала картонне горлечко «Сніжка плюс» і залпом випила рідину з новим ананасовим смаком.

Того вечора й наступного дня Орест не об’явився. Вона сама набрала його після роботи, але натрапила на старий автовідповідач:

«Шановні, ви говорите із симулякром Ореста Нестеренко. Свій симулякр можна створити після сигналу…»

Копія неіснуючого Ореста змусила Клаву зціпити зуби й покласти трубку.

— Схоже, у нього серйозна психологічна травма, — сказала Галя, коли вони усамітнилися в їдальні. — Я читала на кафедрі німецькі статті про в'язнів концтаборів. Психіка по-різному намагається переварити травматичний досвід.

— Тож він психом став? — прошепотіла Клава.

— От у нас постійно плутають психологію з психіатрією! Ти кажеш, нетипова поведінка…

— Ще яка!

— Орест може й сам не усвідомлювати, що з ним щось не так. Не дозволяй йому довго залишатися наодинці.

— А дізнатися про курс крапельниц не вийшло?

— Кого питала — віджартовувалися. Вислухала страшилку, ніби британці випробовують на нас нову хімічну зброю, у тому числі через вакцини, і що партія допомагає… Той самий хлопець вірить, що НЛО прилетіли розвалити Радянський Союз.

— Ох.

— Простеж за Орестом, раптом йому допомога потрібна.

Клава хотіла вигадати відмовку, але ранкові пари все одно скасували. У «Кіевтелекомі» строгий співробітник відділу кадрів поморщився при згадці про Ореста.

— А ви хто йому?

— Наречена.

— Звідки я знаю…

Підготовлена Клава підсунула п’ятдесятку під теку. Зморшки розгладилися. Кадровик поширшав папірцями і простягнув їй листок:

— Орест учора написав заяву про звільнення.

— Як? Я думала, це ви його захочете звільнити.

— Якби ми виганяли кожного, хто… Кхм, читайте.

— «Прошу звільнити мене в рамках приведення мого життя в порядок», — у Клави по спині пробіг холодок. — Виганяли кожного, хто що?

— Не важливо, — кадровик вихопив заяву. — Гарного дня.

Намагаючись ні про що ні думати до зустрічі з Орестом, вона поїхала до нього у Святошино. Рахувала зупинки, повторювала собі на кожній, що найгірше вже позаду.

Коли вже підходила до під'їзду хрущовки, смикнуло обернутися — за дитячим майданчиком, на лавочці спиною до неї сидів лисий чоловік. Придивилася: комір синього пальта із широченними вилогами — заривалася в них на тому осінньому побаченні на Дніпрі…

Клава зробила кілька кроків туди і завмерла.

Поруч на лавці сиділа жінка в тонкій блакитній хусточці — до цього її затуляло дерево. Орест повернув голову й щось сказав. Невідома подивилася на нього, похитала головою. Клава віддала б усі п’ятдесятки в УРСР, щоби почути, про що вони говорять, але ближче підійти не наважилася. Із фаталізмом чекала, коли вони поцілуються. У щілину лавки було видно руки — зовсім поруч, але окремо.

За чверть години незнайомка встала, узяла Ореста за руку, потримала трохи, та й пішла геть. Сам він повернувся до будинку, не помітивши Клаву за залізною ракетою на майданчику. Кров ударила в голову — одразу рвонула за розлучницею. Та розглядала стенд із кросвордами на кіоску «Союздруку» біля проспекту.

Клава розгорнула дівчину за плече і випалила все відразу: хто така, як сміє, Орест казна-що переніс, вони збиралися і збираються одружитися, нехай тільки спробує ще раз…

Хустка приховувала все обличчя невідомої, окрім спокійних блакитних очей.

— У мене все в порядку, — слабо відповіла вона, коли Клава вперше перервалася на вдих. — У Ореста теж…

— Не чую!

Варто було трохи потягнути — хустка розплуталася, але тепер уже Клава схопилася рукою за рот.

— Елла? Це ти?!

У дисидентській компанії Ореста все називали її «Еллочка-людожерочка», але це завжди звучало як оксюморон. Дочка радянських інженерів-ядерників із двома вищими освітами була занадто кваліфікованою для роботи в НДІ харчової промисловості, куди її компромісно відправили після витівок в обох студентствах, тому Елла прагнула надолужити життя з друзями. Вони регулярно влаштовували політичний дискусійний клуб із грошовими призами, хай не дуже великими, і «людожерочка» регулярно перемагала в них, тільки щоби напоїти всю компанію вином або зводити в кіно на безглуздий фільм — а то і все відразу. Клава спостерігала кілька таких вечорів і вболівала, як водиться, за Ореста, але й Елла їй подобалася. По-перше, вона явно не була конкуренткою, бо їй були до смаку набагато старші чоловіки, по-друге, чорнюще каре лічило Еллі просто неймовірно — той випадок, коли заздрість переростає в солідарність.

Елла, яка постала перед Клавою тепер, була абсолютно лисою, навіть безбровою, а її опукле хлопчаче обличчя з гострим носом розгладилося і стало нагадувати ескіз фонового персонажа на батальному полотні. Фігурка всохла, під щільною сірою блузою — лише натяк на колишні груди. Ніби підліток начепив мамині речі.

Неслухняним язиком Клава запитала, що трапилося. У відповідь зазвучав голос, пропущений через скляну трубу.

— Мене привели в порядок. На нову роботу влаштовуюся, і не потрібен мені той «Інтернет»…

Елла запнулася, спробувала замотатися в хустку й проститися, але Клава по краплині видавила з неї, що в той нещасливий вечір синок дипломатів Гарік приніс контрабандний термінал на квартиру їхнього нового друга, а Орест допоміг налаштувати зв'язок по телефонній лінії. Вочевидь, сигнал засікли і вислали наряд КДБ, тільки Гарік встиг піти раніше разом із комп'ютером.

— То що ж ви робили в «Інтернеті»?

— Орест читав уголос щось про обну… оновлення.

— Обнулення?! Це те, що зробили з вами?

— Ні, ні, — посмішка Елли настільки нагадала пащу якоїсь рептилії, що безвірній Клаві захотілося облити її святою водою. — Це — оновлення.

— Тобі теж щось кололи?

— Не пам'ятаю. Ніхто не пам'ятає. Але потім усе прояснюється.

Згадалися документальні фільми про Чорнобиль. Лисі діти й дорослі з плямами на обличчях, що виражали нерозуміння, біль, байдужість до смерті — що завгодно, але не це зміїне умиротворення.

Елла зникла за телефонною будкою на розі. Найстрашніше, що Клаві не залишалося нічого іншого, окрім як іти до Ореста.

Він відкрив їй не відразу — чутно було, як говорить з кимось відеофоном. Клава мовчки увійшла і крізь перші крапельки сліз стала обшарювати очима обличчя Ореста в пошуках колишньої людини. Брови майже випали. Він дивився на неї, як на вчительку, якій треба здати урок, але Клаві здалося, що під шкірою удава все ж ворухнулося те, що він поглинув.

— Якраз хотів з тобою зв’язатися. Я влаштувався на нову роботу, — Орест повернувся навколо, демонструючи синьо-сіру робу. Напис на спині: «Київміськблагоустрій».

— Ти став двірником, — тихо констатувала Клава.

— Ні, ні. Я буду приводити в порядок місця, де відпочивають люди. Попросили надягати це, щоб нікого не бентежити, — він указав на лижну шапку-шолом на столі.

— Орю, Оречко… — вона обняла його так міцно, як тільки могла. — Як же ми це дозволили…

Орест поклав руки їй на плечі.

— Тепер я можу зайнятися тобою. Елла сказала, ти не в порядку.

Клава дико глянула на нього. Орест кивнув, посміхнувся й жестом запросив її в кімнату. Там показав на найакуратніше ліжко з усіх, що вона бачила.

— Роздягайся, ось стілець. Ти ж була тут, так?. Я зараз почищу зуби і прийду.

У краю дивана вже стояла табуретка. Клава подумки поєднала свою лежачу позу з його сидячою, уявила гладку слухняну голову в себе між ніг і заплакала.

— Я зробив щось не так… іскорко?

Клава витерла сльози.

— Роздягнися ти.

— Але це не обов'язково…

— Зніми робу. Зніми все. Для мене.

Пишної рослинності на грудях, животі, ногах наче й не було. Навіть під пахвами не залишилося. Колись смагляве тіло зблідло й набуло масляний відтінок, ніби на середній стадії гепатиту. Плечі дійсно звузилися, а таз розширився. Орест залишився в трусах, але Клава зупинила його. Стовщення під тканиною відповідало слабо розвиненому підлітку.

Попросивши Ореста одягнутися, вона підняла відеофон.

Сестра маминої куми працювала заввідділення в обласній лікарні. Клава зайшла до неї в кабінет із покірним Орестом, як мама школяра-телепня, який знову проковтнув жувальну гумку.

Світлана Василівна — велика жінка з розписаним, як тарілка, обличчям, і червоним волоссям під колір прапорця на столі, скомандувала старій медсестрі вийти до процедурного кабінету разом з Орестом. Клава присіла на канапку.

— Значить так, мілочка. Ми зробимо основні аналізи, але ніяких паперів ви на руки не отримаєте, усе усно. І це вже велика ласка.

— Як, мама не сказала? Мого нареченого перетворили на євнуха…

— Обережніше зі словами! Орест отримав гормональну терапію відповідно до державної програми оновлення, — завідувачка потрясла текою з червоним грифом на титульній сторінці. — Звичайно, в експериментальному порядку. І так, один із побічних ефектів — нейтралізація біологічної статі. Але він дав згоду на всі процедури.

— Орест? Дав згоду КДБ?! Ви знущаєтеся?

Світлана Василівна застукала кульковою ручкою по столу:

— А за яким правом ви зі мною так говорите? Ви дружина? Ні. Так які проблеми? Ну, попався під гарячу руку, з ким не буває. Молода, знайдете собі кращого та розумнішого…

Клава схопилася.

— Ви знаєте все, але нічого не робите?! Скільки вже таких, як він, у Києві? А в країні?

— Мілочка, завдяки таким, як він, ми маємо сучасні вакцини, хімію проти раку, ліки проти безпліддя та ще тисячу найменувань того, що в нас не виробляють! Врятовані вже сотні тисяч дорослих, дітей…

— Та мені чхати! Поверніть мого Ореста!

— Галю сьогодні відвезли на допит — вам теж чхати? Так-так, ту вашу знайому, яка винюхувала тут все. Вона теж не важлива? Вчені з усього світу боготворять УРСР — у них-то випробування не проводяться. Бачили, як за клоновану овечку чоловіка запроторили? Ми для людства це робимо! А ви хвилюєтеся через свого бевзня, який би все одно спився та тягав вас за волосся!

Клава сприйняла це як сигнал — з риком перекинула стіл Світлани Василівни та вчепилася в її червону шевелюру. Завідувачка стала колотити нападницю по ребрах і кликати на допомогу. Із сусіднього кабінету вийшов Орест, десь хвилину розгублено спостерігав, а потім став голосно вимагати, щоби тут навели порядок.

На шум чомусь ніхто не прибіг, тільки стара медсестра підкралася і встромила в плече Клаві якийсь шприц. Та швидко висмикнула його, остаточно озвіріла й перекинула завідувачка. Орест уткнувся в кут і заплакав. Серед паперів на підлозі Клава ясно побачила теку з його історією хвороби, схопила її та вибігла до коридору. Віддихалася на ганку, а далі все мов у мороці…

Знайомий фотограф перевів документи на дискету. З нею Клава ввалилася у квартиру Гаріка на Хрещатику. Він пив по-чорному — мучився, що його відмазали батьки, а всю компанію загребли. З радістю віддав термінал, яким усе одно не міг скористатися.

Клава разом із комп'ютером приїхала в маленький готель на Оболоні, й ось уже Орест — так, здається, він приєднався до неї в якийсь момент — налагоджує зв'язок. Вони знаходять в «Інтернеті» головне місце, де всі діляться своїми історіями. Клава пише: «В УРСР людей перетворюють на безстатевих рабів за допомогою британських експериментальних препаратів» — і додає документи. Це ж Клава вичитала в них, що то замовлення МІ-6, або в «Племені вогню» так було?.. Дуже довго жодної відповіді. Потім хтось друкує англійською: «О, знову до УРСР провели Інтернет» — і чомусь додає фотографію чоловіка в шапочці з фольги. Що це мало означати, Клава розшифрувати не встигла — її раптом пов'язали, і вона вмить опинилася в тій же лікарні, на ліжку з крапельницями. Одна з них посміхнулася їй і промуркотала щось про перебудову. Клейончасті шторки з квітами годинами показували їй мультики, поки їх раптом не відсунув лікар у пов'язці.

— Вона не підходить. Виписуйте.

Медсестра вивозить Клаву в колясці у двір, їй назустріч кидається мама…

У технічному інституті легко замінили викладачку української мови на випускницю педінституту, і студенти в неї стали ще голоснішими. З новенькою охоче подружилася нервова біологиня Галя, яка раз на тиждень передавала теку зі списаними папірцями мужичку в черепахових окулярах на зупинці. Їй було все одно, бачить хтось чи ні.

Клава кілька місяців вешталася по околицях маминого сільського будинку, а потім влаштувалася до крихітної школу неподалік. Чемно ухилялася від залицянь місцевого директора, але він не наполягав. Згодом минуле київське життя стало здаватися дедалі більш химерним, але час від часу вона потайки набирала один столичний номер і з кам’яним обличчям слухала автовідповідач. Якось там зняли трубку — Клава відразу поклала. Не перетелефонували. Вирішила, що годі вже з них обох…

Під завісу дві тисячі четвертого кволі громадяни невизначеної статі мовчки зайняли площу Жовтневої революції і Хрещатик. Вони склали лижні шапки-шоломи під пам'ятником Горбачову, і гора швидко зрівнялася з його родимою плямою. На будь-які питання міліції все відповідали як один: «Зміни повинні бути в порядку речей» — а потім вишикувалися в цей напис під камери іноземної преси, яка з'їхалася на переобрання президента партії.

Влада стягнула війська, але наказу стріляти не було. Кияни передавали лисим дивакам їжу і воду, хоч ніхто й не просив. З десяток страйкарів викрали та під тортурами з'ясовували, хто напоумив їх вийти, але вони просто не знали. Деякі говорили, що в тій людині була якась іскорка.

Клава, як дізналася, одразу рвонула до Києва. Увечері просочилася до площі і стала з піднесення виглядати в мовчазному натовпі знайомі вилиці, очі, посмішку, але марно.

Зрозумівши це, вона заплакала.

Усі вони були Орестом.

]]>twitter.com facebook.com vkontakte.ru odnoklassniki.ru google.com/buzz friendfeed.com ya.ru mail.ru myspace.com rutvit.ru pikabu.ru liveinternet.ru livejournal.com blogger.com google.com yandex.ru memori.ru]]>