Каторож Ярина

42
 

Сьогоднішнім матеріалом ми розпочинаємо спецпроект «42 фантасти про Неймовірне, Літературу і Все Інше». Відповіді на одвічні питання про життя та всесвіт, звісно, нам у цьому проекті не знайти. Але наблизитися до розуміння самого питання можна спробувати, адже всім відомо, що у правильно сформульованому питанні міститься половина відповіді.

 

В цей непростий час, коли кожного дня здається, що гірше вже бути не може, життя нас дивує знову і знову. Власне, а що ми про те життя знаємо. А про українську фантастику і тих, хто її творить? Не так багато, щоб скласти повну енциклопедію, тому ми і не намагатимемося цього зробити та не будемо друкувати довгі зарозумілі тексти. А от зібрати трохи інформації для наступних видань можливого путівника, подарувати кілька приємних хвилин тим, хто буде читати ці розмови, цілком можемо. Тому і будемо говорити з нашими героями. A почнемо з Ярини Каторож.

 

 


katorogh
Ярина Каторож – українська письменниця та художниця з міста Винники, що працює в жанрі фентезі. За свій дебютний роман «Алхімія свободи» отримала спецвідзнаку «Українське сучасне фентезі» від письменниць Дари Корній і Тали Владмирової на конкурсі «Коронація слова» у 2015 році. Наступною стала трилогія «Палімпсест», що принесла у 2018 році Ярині нагороду Chrysalis від Європейського товариства наукової фантастики.

 

 

Твоя перша книжка була написана у жанрі фентезі. Можна сказати, що саме фантастика стала «точкою відліку» для тебе як письменниці?
Так, можна. Спершу то була й «точка відліку» для мене, як для читача – я завжди надавала перевагу творам, дія в яких виходить за звичайні, реалістичні рамки; любила казки. «Алхімія свободи» - мій первісток-роман, але рукописи були й раніше. Пробувала писати прозу з дванадцяти років. Тоді за два роки я наклацала на клавіатурі рукопис, що мав зо три сотні сторінок. Він був жахливий і я рада, що світу його не показала. Зі katoroghштампами, ельфами і нелогічними завитками сюжету – але то таки було фентезі. Але ж і писати потрібно вчитись, чи не так? Опісля пробувала створювати оповідання, деякі з них були реалістичними, та такі речі в голові в мене виникають вкрай рідко. І коли почала зароджуватись справді вартісна історія, що полонила думки і творчий час – я навіть не вагалась, в якому жанрі писатиму. Тому «Алхімія свободи» - фентезійна.
Саме відсутність бар’єрів, притаманних реалістичним жанрам, дає мені найбільший приплив натхнення. Побуту й того, що відбувається за правилами, в реальному житті – хоч відбавляй, і писати про це мені не було тоді цікаво.
 

 

То фантастика приваблює тебе несхожістю на реальний світ?

Якщо говорити про візуальну, естетичну складову, то мене, звісно ж, приваблюють атрибути, притаманні фентезі – магія, красиві краєвиди та споруди; можливість бути будівничим міст, які не могли б існувати насправді, та вигадником мов, звичаїв, обрядів, того ж таки побуту, відмінного від справжнього. Фентезі – це цілковита свобода для автора. В цьому – його головна перевага. А ще – велика відповідальність, адже доводиться якісно описувати все, що навигадувала, щоб воно не виглядало по-дурному, захоплювало.

Фантастика насправді дуже прив’язана до того, що відбувається з автором в його цілком прозаїчному житті. Ну, принаймні в мене це так. І тому вважаю, що задум вдався, коли вийшло поєднати якісь вигадані обставини з відчуттями, які можна пізнати насправді. Тут вважаю головною перевагою змістовності жанру те, що можна вигадати свій світ і переконати читача в тому, що він реальний.

Далі…