Інтерв'ю

Підписатися на цю рубрику по RSS

v
  Cпецпроєкт «42 фантасти про Неймовірне, Літературу і Все Інше» продовжує мандрувати Україною. Ми знову повернулися до Запоріжжя, у якому зовсім недавно відбувся культурно-мистецький фестиваль «Toloka 2020». Цього разу ми поговоримо з людиною, яка народилася і виросла в інших містах, але переїхала до цього міста і встигла його полюбити як рідне. Наша фантастка тижня – Тала Владмирова.
 


 42Тала Владмирова - Народилася в Гуляйполі, дитячі роки провела в Чернігові, живе і працює в Запоріжжі. Закінчила фізико-математичну школу, але вищу освіту здобула за філологічним профілем. У співавторстві із Дарою Корній видала два романи: «Зозулята зими» та «Крила кольору хмар». Авторка оповідань, що виходили у численних збірках. Була майстром на одному з конкурсів «Зоряної фортеці».
 


 

 Ви з Дарою Корній започаткували спеціальну відзнаку «Сучасне українське фентезі» що вже не один рік вручають під час Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова». Здається, зараз це взагалі єдина літературна премія в Україні, пов'язана із фантастикою. Відчуваєте через це додаткову відповідальність?
 

 42Започаткування цієї відзнаки – заслуга відомої львівської письменниці Дари Корній і, звісно ж, організаторів «Коронації слова», та я дуже вдячна, що мене запросили взяти участь у цьому проєкті.
 Про додаткову відповідальність, якщо чесно, не замислювалась, хоча свого часу душе шкодувала, що не стало фестивалю фантастики «Брама» та однойменного літературного конкурсу. А не замислювалась, мабуть, тому, що від самого початку мені видавалося, що це – дуже велика відповідальність: оцінювати чужі твори, знати, що поки ти читаєш якийсь роман, його автор чи авторка очікують із надією: раптом пролунає дзвінок із запрошенням на церемонію нагородження переможців і лауреатів «Коронації слова»?
Я дуже люблю читати фантастику й намагаюся бути в курсі творчості сучасних авторів. Здавалося б, ось тобі дали читати із півтора десятка чи трохи менше фантастичних романів, які до цього бачило дуже обмежене коло осіб. Можливо, якраз зараз гортаєш твір майбутньої зірки фантастики. Хіба не чудово? Далі…

42

 

 Спецпроект «42 фантасти про Неймовірне, Літературу і Все Інше» продовжує подорож Україною. Цього разу ми у Тернополі, який не тільки файне місто, але й батьківщина багатьох відомих письменників, й скоро зможе претендувати на осередок фантастики, завдяки розташуванню тут видавництва «Навчальна книга – Богдан». Сьогодні наш співрозмовник – письменник з Тернополя Андрій Гулкевич

 


 Андрій Гулкевич – письменник фантаст. 42Живе і працює у місті Тернопіль.За фахом юрист, захоплюється музикою. Працює у жанрах фентезі, жахів та пригодницької літератури. Адміністратор української спільноти, що присвячена фентезі та жахам.

 

 

 До фантастики приходять різними шляхами. Хтось захоплюється пригодами у вигаданих світах, когось зачаровує наука, а як було із вами? Що «прив’язало» до фантастики?

 

 Моє знайомство з літературою розпочалося з казок. Вітчизняних й зарубіжних. Не можу сказати, що був надто захоплений якимись конкретними казками, але пригадується, що дуже подобалися казки про Котигорошка та Кирила Кожум’яку, напевно так з’явився інтерес до певної авантюри. Звичайно неабияку роль відігравала міфологія давньої Греції, з якою також доволі рано познайомився. Творчість Александра Дюма, Жуля Верна та Фенімора Купера була однією з найулюбленіших у підлітковому віці, принаймні до прочитання «Володаря Перснів» та серії про Гаррі Поттера. Досить побіжно прочитав «Хроніки Нарнії», котрі видалися цікавими, але не надто захоплюючими, у порівняння з тим же «Володарем перснів». З Гаррі Поттером узагалі цікава історія, оскільки, коли виходили 42українські видання, то найшвидше їх можна було придбати на Форумі видавців у Львові, де, їх розбирали з блискавичною швидкістю. Напевно жодна з книг у жанрі фантастичної літератури (у найширшому розумінні цього поняття) не користувалася на українському ринку таким попитом. Після ж Форуму доводилося тиждень чи два чекати, поки ці книги доберуться до полиць книгарень, тим більше в Тернополі. Десь під час прочитання серії про Гаррі Поттера мені потрапила до рук книга Урсули ле Ґуїн «Чарівник Земномор’я».

Далі…

42
 

 Спецпроект «42 фантасти про Неймовірне, Літературу і Все Інше» народжувався як спроба поговорити про важливі речі у легкій формі. А ще ми прагнемо показати, яка велика спільнота фантастів в Україні, і як любов до жанру об’єднує самих різних людей. Тож наш щасливий сьомий випуск про авторку, яка пише про час, простір, інші виміри та не забуває про рідний край і людей, що його населяють. І на цьому тижні ми віртуально завітаємо до Запоріжжя, щоб поговорити із Оленою Красносельською.

42

 Олена Красносельська – письменниця-фантастка, поетка та мисткиня, лауреатка Національної премії з фантастики (2013). Живе та працює у Запоріжжі, описує це місто у своїх романах. Інженер за фахом, активно займається проблемами промислового виробництва.

 


 Коли ти лише починала писати наукову фантастику, чи відчувала ти певний тиск своєї професії? Перші читачі та критики «вимагали» від тебе, як інженера, твердої НФ із описами технологій, наукових теорій та нових вигаданих приладів?
 

 Цікаве запитання. Тепер я розумію, що саме наукова фантастика тиснула на мене, вимагаючи певних досвіду і освіти. Раніше, так, здавалося, в НФ достатньо якнайдетальніше надати інженерно-технічні моменти. Але я помилялась. Зараз для мене важливіше, коли ідея є дивовижною. Технічне рішення неодмінно з’являється, якщо ідея варта життя. Спочатку ідею треба побачити вільно, нехай летить, але вона не полетить, доки ти сама не вільна, долаєш лабіринти певних страхів, очікувань і меж. Тож, підйомна сила – віра, якщо віриш ти – в твою ідею повірять інші. За цим стоїть насамперед віра у себе.

42

 Свою професію я обирала свідомо, закінчила Запорізький Машинобудівний інститут (зараз НУ Запорізька Політехніка), маю освіту інженера. Працюю в інжиніринговій компанії, маю справу з роботизацією зварювальних процесів у промисловості. Завжди бачу красу у рухах машин та складних механізмів, у самих процесах, наприклад, працюючи з чистою енергією зварювальної дуги, або коли робот друкує деталь, яка, ти знаєш, буде частиною авіадвигуна чи ракети. Деталь полетить, разом із нею і я торкаюся простору.

Далі…

 Цікавий проект, про яий ми вже розповідали, запросив до розмови Пітера Воттса.
 

 У вірутальному просторі гри "Second Life" цього року відкрився книжковий клуб. Дуже незвично бачити письменників, які використовують аватари у вигляді фантастичних істот для розмови, але кому б іще це робити, як не фантастам?

 

 Пітер Воттс теж використав аватар. Дуже своєрідний аватар.smile Дивіться самі.

 
 

 

42

 

 Продовжуємо спецпроект «42 фантасти про Неймовірне, Літературу і Все Інше». Фантастика неймовірно багатовимірна, і заплутатися в її різновидах легко, але наша сьогоднішня співрозмовниця ніколи у них не плутається. Про перспективи Young та New Adult розповідає Наталія Матолінець.

 


matolinec

Наталія Матолінець - українська письменниця, Володарка ІІ премії конкурсу «Коронація Слова 2017» у номінації Романи за твір «Гессі», фіналістка номінації «Дитяча книга року BBC-2019» за роман «Академія Аматерасу», авторка двох поетичних збірок. Мандрівниця та любителька кави.


42

 

 Чому саме фантастика стала жанром, з яким ти працюєш? У всьому винен Гаррі Поттер, чи була інша книжка, яка надихнула і полонила уяву?

 Я у team Володаря Перснів. І з дитинства закохана у міфології різних народів. Але насправді особливої історії щодо вибору жанру немає. Читала й читаю багато фентезійного, тому це, звісно, мало свій вплив. Щоразу (гаразд: майже щоразу), коли починаю нову історію, то уява підкидає ідеї для фентезійних історій. Для мене це спроба стоншувати межу між нашою реальністю та чимось неймовірним, а ще – дивитися на актуальні проблеми під іншим кутом зору. Бо хоч я не раз чула думку, що фентезі – це про ескапізм, для мене воно – навпаки про наближення, заглиблення, про зміну оптики, багатошаровість сенсів.

 Фентезі дає дуже багато можливостей. Бо тут можна драйв і пригоду, і магію можна, а разом із тим - говорити про страхи й рани, про відмінності й непримиренності, про відносність чорного та білого. У кожній історії я стараюся кидати собі виклик і братися за нові теми, за проблематику, яка резонує. Експериментую і з атмосферою, динамікою та іншими стильовими деталями тексту. Водночас розумію, що однаково кожен побачить свою історію і в цьому теж є приваба – дозволити читачеві робити, що завгодно: слідкувати за романтичною лінією чи гострими сюжетними поворотами, кайфувати від створеного сеттінгу з його деталями, або занурюватися глибше і віднаходити щось триґерне (болюче, тривожне, ностальгійне чи несказане). А також, фентезі – це нескінченна наснага. Це – задивлятися на світ і зважуватися на більше.

 

Далі…