Сілівра Ігор

Крила Емілі

Вівторок, 5 лютого 2013 г.
Мітки: |
Проглядів: 4305
Підписатися на комментарі по RSS

Шпилі північних гір перетворили осінь на зиму. Десь там, в долинах, перші золотаві мазки вже торкнулись зелені лісів, а тут, на висоті, біліє сніг. Він тут завжди, і тільки зміна вітрів та туманів нагадує, яка зараз пора року. Дивовижне видовище: грозові хмари, стріли блискавиць гримлять далеко внизу, а над ними піднімається сіра імла.

Дівчина кинула ще один погляд додолу й вирішила, що доведеться пересилити себе й летіти далі. Емілі до нестями боялась грози і, навіть, думка про те, що зараз доведеться потрапити у самісіньке її серце, викликала спазми первісного страху. Ці моторошні відчуття на деякий час захопили владу над тілом, збили з ритму серце, примусили тремтіти руки, заплутали думки. Але саме там, унизу, була криївка, а ось тікати від грози у ніч – безглуздо.

Емілі завжди було важко зрозуміти, що приходить першим: обриси крил, чи спокій. Але вони завжди крокують поруч. Так і зараз, тільки-но почали знов з’являтися чари, недбало розвіяні вітром та страхом, прийшло відсторонене сприйняття оточуючого. За її спиною поступово сформувалось дивовижне хитросплетіння, попервах мало схоже на крила. Маленькі веретенця-вихори швидко плели мереживо, намотуючи, замість вовни, хмари та дощ. Вітер тріпав те плетиво, безжально рвав, розкидаючи шматки. Але магія слухняно робила свою справу, латаючи проріхи клаптями негожого неба навіть тоді, коли тіло відмовилось слухатись. Іншого шляху не залишилось – вперед, тільки вперед.

Далі…

«Імперський» майстер-клас. Відгук Ігоря Сіліври

Понеділок, 15 жовтня 2012 г.
Рубрика: Майстер-клас
Мітки:
Проглядів: 1215
Підписатися на комментарі по RSS

Ігор Сілівра

Після всього, що сказано залишилось і мені вставити свої п'ять копійок. Нє, те, що переписувати твір доведеться, я знав. До речі, переписувати доведеться менше третини - це моє особисте величезне досягнення. Взагалі-то я досить болісно сприймаю критику, але невимушена атмосфера (та відчуття голоду - 6 годин як-не-як!) допомагали зберігати тверезість. Приємно було зустріти старих знайомих, познайомитись із новими та отримати насолоду від споглядання за обличчями колег в момент коли я знайомив їх з Інженером. Сам то я познайомився трішки раніше... тому демонстрував незворушність!

Особливо допомогла практика коли Майстер розпитував кожного автора: "а що саме той мав на увазі" - це виявилось навіть корисніше, ніж коли всі розповідали, що вони зрозуміли із мого тексту.

Майстер-клас надихнув навіть написати щось міфопоетичне... на жаль ідею довести до пуття не зміг, а відправляти на конкурс твір, де дірками сяють речі, про які щойно розповідали, не наважився. Та й сама ідея виявилась банальною... а от образи неодмінно десь використаю.

Ага, ще така цікава річ - про мовні інструменти та їх доречність. Інтуїтивно я відчував що не можна писати так, як читалось на уроках літератури, але пан Майстер чітко сформулював чому: лексикон шкільної програми літератури "заточений" під опис села, і лексика, що чудово пасує козаку аж ніяк не пасує космонавту (не без винятків, звісно)

От і все... радий був усіх бачити! Сподіваюсь не в останнє... раз уже один одного в метро впізнаємо wink

Борги

Понеділок, 19 березня 2012 г.
Мітки:
Проглядів: 3385
Підписатися на комментарі по RSS

Пекуче сонце просто-таки розжарює обладунок, задушлива спека, пилюка, самотня фігура вартового… вартової, якщо придивитись. Дійсно, такі форми навіть обладунок не приховає. Є все-таки у гномах щось… ґрунтовне.. Про що ж вона думає?

«О, Предвічний Горне, яка ж це дурниця! Я, дочка Глоїна сина Оїна сина Доріна сина Дваліна сина Глоїна сина Баліна сина… і так аж до Торіна. Так от я, Фія, дочка Доріна… ну хто ж винен, що так прийнято? Таке враження, що наш народ схибився на традиціях. Колись в цей день на чатах стояв спадкоємець Торіна, тому тепер на чатах теж має стояти спадкоємець Торіна і зась! А серед спадкоємців повнолітня тільки я. Три дні як повнолітня вже».

В цьому – всі гноми. Хоча ні, ще в пиві, але пива ту немає, спека. До речі, наявність обладунку також регламентується виключно традицією, а вона ж звариться! І сокира тут зайва. Але – зась. Щоправда, ця високотехнологічна штуковина, що проходить крізь граніт та крицю як  розпечений ніж крізь масло має до звичайної сокири відношення вельми віддалене, проте – сокира. Тим часом думки гноми й далі сплітаються чарівним візерунком.

Далі…

Страховий випадок

Середа, 29 лютого 2012 г.
Мітки:
Проглядів: 3352
Підписатися на комментарі по RSS

– Евко, може все-таки не треба? Як не як… – Витончений палець зманіженого синьоокого хлопця нерішуче завис над клавішею

– Не будь боягузом. Коли ще таке диво трапиться? І взагалі, попустись, стався до життя легше!

Флаєр, стрімко набираючи швидкість, мчав на південь, в розкішному салоні не чулось ані реву турбін, ані свисту повітря, ні навіть всюдисущої реклами: власники цієї машини могли собі таке дозволити.

Поки продирались крізь хмари пілот стискував штурвал, пильно вдивляючись у лобове скло. Тим часом його супутниця, симпатична білявка із неймовірно тонкою талією, пишними губами та розкішним бюстом, ображено надула губки.

– Серже, ти так кермуєш, начебто це на щось впливає, – роздратовано проспівала вона чарівним голосом.

Сергій, звісно, знав, що наявність чи відсутність водія ніяк не позначиться ні на безпеці, ні на якості руху, проте все ще не хотів відхилятись від образу мужнього пілота (він навіть наказав інку вивести на периферію поля зору зображення флаєера, причому так, щоб крізь блістер можна було добре роздивитись його обличчя), проте через кілька хвилин, коли дівчина вжила рішучіших заходів, все-таки наказав припинити зйомку та затінити скло. Дійсно, важко навіть вдавати, що ти кермуєш  в той час, коли така неймовірна білявка вже зняла із себе білизну та взялась за твою. Інк, полегшено зітхнувши (звісно, інтелект-комп’ютери не зітхають, проте якщо взятись інтерпретувати його реакції, то можна провести саме таку аналогію)  взяв управління на себе та переконфігурував внутрішній простір машини таким чином, щоб парочці було комфортніше продовжувати свої утіхи.

 

Далі…

Вишнє море

Середа, 21 вересня 2011 г.
Мітки:
Проглядів: 3794
Підписатися на комментарі по RSS

Понад двісті коней під капотом «Лексуса» неслись дорогою, немов навіжені, тендітна жіноча ніжка жалкувала, що система круїз-контролю робить непотрібним втискання педалі газу в підлогу, повні груди здимались в обуренні, а витончені пальчики тримали незапалену цигарку.

Здавалось, що може трапитись на трасі Київ-Одеса з такою панночкою та ще й у машині з такими номерами? Ну не даїшник ж її спинить?

Авто швидко віддалялось від столиці, панночка час від часу нервово позирала на мовчазну побілку та кривила гарненький ротик.

Її звали Аріна.Далі…