Сілін Олег

Юкон-2013: Післямова

Субота, 14 грудня 2013 г.
Рубрика: Блоги -> Новини проекту -> Фестивалі та конвенти до 2014 року
Мітки:
Проглядів: 881
Підписатися на комментарі по RSS

З 5 по 8 грудня у Запоріжжі пройшов фестиваль рольової та історичної реконструкції «Юкон-2013». Він був присвячений знаменитому твору Льюїса Керрола «Аліса у Країні Див».

Рольовий фестиваль відрізняється від літературного не стільки антуражем та костюмами, скільки темами, які обговорюються під час круглих столів. Учасники фестивалю спілкувалися про грим та перуки, кастинг на ролі у грі, особливості організації міських та екстремальних ігор, презентувалі нові ігри та обговорювали ті, що вже пройшли - і це дуже неповний перелік тем. Окремим блоком програми йшли розваги - концерти, танці і настільні ігри.

Літературний блок фестивалю був представлений Володимиром Арєнєвим, Людмилою Астаховою, Яною Горшковою, Ксенією Медведевич, Олегом Сіліним, Сергієм Торенком та куратором блоку редактором Юлією Оскольською.

Учасникам фестивалю був запропонований майстер-клас з історичної стилізації із практичним заняттям і обговорення на тему «Я написав... дещо. Що робити?» із прикладами з видавничого досвіду письменників.

Більш розважальними були заходи «Вечір історій Старої недоброї Англії», «Безумне Чаювання», на якому слід було вигадати своє завершення «Аліси» та «Королівський суд», де учасник в ролі персонажу Керрола мав відповідати на питання трибуналу так, аби уникнути вироку «Голову геть!».

Відбулися два круглі столи. Перший - «Від мертвого до живого. Технології втілення вигаданого світу» - був присвячений питанням світотворення та достовірності у книгах та рольових іграх. Другий був присвячений обмеженням при написанні тексту і побудові рольової гри, а також особливостям використанням плану, сюжету й розкладки по епізодах письменниками та майстрами гри.

У заходах літблоку взяв участь Лін Лобарьов, головний редактор журналу «Світ фантастики», який представив своє видання і розповів про особливості сучасного самвидаву.

Для читачів з м. Запоріжжя були проведені дві зустрічі, обидві пройшли у книжковому супермаркеті «Буклет». У п'ятницю, 6 грудня, гостями магазину стали Володимир Арєнєв, Олег Сілін та Сергій Торенко, а у неділю, 8 грудня - Людмила Астахова, Яна Горшкова і Ксенія Медведевич.

«Зоряна фортеця» щиро дякує «Юконові» за надану можливість взяти участь у фестивалі!

літблок

Далі…

Новини про Аліну Стародубцеву

Неділя, 3 листопада 2013 г.
Рубрика: Блоги -> Новини спільноти -> Фортечана спільнота
Мітки:
Проглядів: 1052
Підписатися на комментарі по RSS

З'явилися добрі новини про Аліну Стародубцеву.

Цього тижня стало зрозуміло, що перевезти Аліну у Німеччину для проведення операції не вдастся, оскільки це може її вбити. Більше того, в організмі почалися незворотні процеси, яки не тільки загрожували зруйнувати усю динаміку одужання, але й могли призвести до загибелі дівчини.

Було знайдено інший вихід. З Москви до Севастополя запросили досвідченого хірурга із бригадою та обладнанням. Операція, що тривала вісім годин, пройшла вдало. Аліна вже прийшла до тями, але ще перебуває у реанімації.

Грошей, які були зібрані, вистачили на покриття витрат на операцію. Залишок на рахунках піде на реабілітацію та відновлення функцій ніг.

Ми щиро вдячні тим, хто не залишився осторонь. Ваш внесок, яким би він не був, дозволив усім разом зробити дійсно правильну справу.

11-12 жовтня ми з Володею Арєнєвим і Сергієм Торенком провели у центрі України - місті Черкаси.

Вадим Соколенко організував зустріч зі студентами Черкаського національного університету і зустріч-презентацію у книжковому магазині «Буквица». Спілкування видалося дуже цікавим, і про те у словах і картинках нижче.

Перед зустрічею зі студентами.

Далі…

Бронепоїзд на запасній колії

Субота, 5 березня 2011 г.
Мітки:
Проглядів: 3687
Підписатися на комментарі по RSS

- А чув, що на Жучці є бронепоїзд?

- Нісенітниця якась. Звідки там бронепоїзд? Там ні рейок, ні мосту…

- От бач! – Льошка хильнув пива, – усі так кажуть! Усі! Це зараз там нічого немає. А тоді було.

- Тоді? – запитав Серж.

- Еге, тоді. За Сталіна ще. Грошей на військові споруди не жаліли. От на Жуковому військова споруда була. Розумієш? І там бронепоїзд.

- Дурня. – Серж посміхнувся. – Байки для туристів та легковірів. Таку річ ніхто б там не залишив.

- То може сходимо та подивимося? – примружив око Льошка. – Візьмемо м’ясця, пива або ще чогось, влаштуємо пікнік з експедицією.

- Пікнік – то добре. То як, наступного тижня?

- Еге.

***

На Жуків острів хлопці добиралися із пригодами. Усі підходи до нього виявилися забудованими. Сучасні котеджи червоніли дахами з псевдочерепиці, ховалися за бетонними мурами и щерилися поглядами кремезних дядечків у камуфляжі. Тут мешкали нові хазяї життя, яки радісно поцупили собі шматок заповідних плавень.

Піщана коса, яка вела на острів, зустріла хлопців конурою КПП. В’їзд був обмежений з екологічних міркувань. Якщо пішки – то платити не треба, а от як на автомобілі – то давай десятку. Трохи поодаль земснаряд старанно поліпшував ситуацію на острові, видобуваючи пісок з берегів. Поряд з ним стояли кілька КРАЗів, готових вивезти цей пісок під фундамент чергового котеджу. Все заради екології.

- Бар-р-дак! – оцінив видовище Серж. – Льошко, який в біса поїзд, його вже давно на метал пустили.

Друг почухав потилицю.

- Еге. Та може не дістали? Там ще блукати треба, аби вийти.

- Сам-то шлях знайдеш? Бував тут?

- Водили колись. Зара спробую згадати.

Стежками ходили десь півгодини. Нарешті серед зелені проглянула сіра кам’яна споруда. Льошка та Серж вийшли до невеличкого озерця, з якого починався він.

Тунель.Далі…

Тхір

Неділя, 15 березня 2009 г.
Мітки: |
Проглядів: 6957
Підписатися на комментарі по RSS

Слав задумливо крутив у руці склянку, роздивляючись рідину на світло. Його думки були далеко й від брудного бару, і від горілки із льодом. Лід, до речі, вже розтанув, залишивши по собі неприємний на вигляд осад. Той колихався, немов живий, і в поєднанні з горілкою виглядало це моторошно.

- Вибачте, це ви позбавляєте?

Слав зітхнув і перевів погляд зі склянки на людину, яка перервала його роздуми. Щоправда, вираз його очей не змінився. Для чоловіка усі, хто приходив до нього по допомогу, були таким собі осадом, який слід було очистити, пропустивши крізь себе.

- Я… - спробував почати розмову незнайомець.

Слав скривився, йому було неприємно дивитись на товстуна, який пітнів і нервово протирав собі лоба хусточкою. Вона при цьому дивним чином залишалася чистою. Не те, що Слав не любив товстунів, йому не подобались товстуни, котрі зверталися до нього по допомогу. Особливо ті товстуни, які робили це у п’ятницю.

- Тож, від якої шкідливої звички я повинен вас позбавити? – Слав хряпнув по столу склянкою, горілка в ній пішла хвилями. – Щоб ви більше не їли?

- Ні! – здавалося, незнайомець навіть злякався такої думки.

«Це краще, - з полегшенням подумав Слав. Майже всі шкідливі звички схожі, суцільна нудота, - сподіваюся, він не хоче кинути пити? Ще одного спиртонавта я не витримаю – сам таким стану».

- То що? – запитав чоловік, роблячи ковток зі склянки.

- Розумієте, в мене є дружина…

Слав не дав товстуну закінчити. Він гучно поперхнувся, відкашлявся і почав реготати. Горілка остаточно залишила склянку, котра, між іншим, була вже не перша за цей ранок.

Далі…