фентезі

42

 

 Спецпроект «42 фантасти про Неймовірне, Літературу і Все Інше» продовжує подорож Україною. Цього разу ми у Тернополі, який не тільки файне місто, але й батьківщина багатьох відомих письменників, й скоро зможе претендувати на осередок фантастики, завдяки розташуванню тут видавництва «Навчальна книга – Богдан». Сьогодні наш співрозмовник – письменник з Тернополя Андрій Гулкевич

 


 Андрій Гулкевич – письменник фантаст. 42Живе і працює у місті Тернопіль.За фахом юрист, захоплюється музикою. Працює у жанрах фентезі, жахів та пригодницької літератури. Адміністратор української спільноти, що присвячена фентезі та жахам.

 

 

 До фантастики приходять різними шляхами. Хтось захоплюється пригодами у вигаданих світах, когось зачаровує наука, а як було із вами? Що «прив’язало» до фантастики?

 

 Моє знайомство з літературою розпочалося з казок. Вітчизняних й зарубіжних. Не можу сказати, що був надто захоплений якимись конкретними казками, але пригадується, що дуже подобалися казки про Котигорошка та Кирила Кожум’яку, напевно так з’явився інтерес до певної авантюри. Звичайно неабияку роль відігравала міфологія давньої Греції, з якою також доволі рано познайомився. Творчість Александра Дюма, Жуля Верна та Фенімора Купера була однією з найулюбленіших у підлітковому віці, принаймні до прочитання «Володаря Перснів» та серії про Гаррі Поттера. Досить побіжно прочитав «Хроніки Нарнії», котрі видалися цікавими, але не надто захоплюючими, у порівняння з тим же «Володарем перснів». З Гаррі Поттером узагалі цікава історія, оскільки, коли виходили 42українські видання, то найшвидше їх можна було придбати на Форумі видавців у Львові, де, їх розбирали з блискавичною швидкістю. Напевно жодна з книг у жанрі фантастичної літератури (у найширшому розумінні цього поняття) не користувалася на українському ринку таким попитом. Після ж Форуму доводилося тиждень чи два чекати, поки ці книги доберуться до полиць книгарень, тим більше в Тернополі. Десь під час прочитання серії про Гаррі Поттера мені потрапила до рук книга Урсули ле Ґуїн «Чарівник Земномор’я».

Далі…

42

 

 Продовжуємо спецпроект «42 фантасти про Неймовірне, Літературу і Все Інше». Фантастика неймовірно багатовимірна, і заплутатися в її різновидах легко, але наша сьогоднішня співрозмовниця ніколи у них не плутається. Про перспективи Young та New Adult розповідає Наталія Матолінець.

 


matolinec

Наталія Матолінець - українська письменниця, Володарка ІІ премії конкурсу «Коронація Слова 2017» у номінації Романи за твір «Гессі», фіналістка номінації «Дитяча книга року BBC-2019» за роман «Академія Аматерасу», авторка двох поетичних збірок. Мандрівниця та любителька кави.


42

 

 Чому саме фантастика стала жанром, з яким ти працюєш? У всьому винен Гаррі Поттер, чи була інша книжка, яка надихнула і полонила уяву?

 Я у team Володаря Перснів. І з дитинства закохана у міфології різних народів. Але насправді особливої історії щодо вибору жанру немає. Читала й читаю багато фентезійного, тому це, звісно, мало свій вплив. Щоразу (гаразд: майже щоразу), коли починаю нову історію, то уява підкидає ідеї для фентезійних історій. Для мене це спроба стоншувати межу між нашою реальністю та чимось неймовірним, а ще – дивитися на актуальні проблеми під іншим кутом зору. Бо хоч я не раз чула думку, що фентезі – це про ескапізм, для мене воно – навпаки про наближення, заглиблення, про зміну оптики, багатошаровість сенсів.

 Фентезі дає дуже багато можливостей. Бо тут можна драйв і пригоду, і магію можна, а разом із тим - говорити про страхи й рани, про відмінності й непримиренності, про відносність чорного та білого. У кожній історії я стараюся кидати собі виклик і братися за нові теми, за проблематику, яка резонує. Експериментую і з атмосферою, динамікою та іншими стильовими деталями тексту. Водночас розумію, що однаково кожен побачить свою історію і в цьому теж є приваба – дозволити читачеві робити, що завгодно: слідкувати за романтичною лінією чи гострими сюжетними поворотами, кайфувати від створеного сеттінгу з його деталями, або занурюватися глибше і віднаходити щось триґерне (болюче, тривожне, ностальгійне чи несказане). А також, фентезі – це нескінченна наснага. Це – задивлятися на світ і зважуватися на більше.

 

Далі…

bagryana1 липня 2020 року Міжнародний літературний конкурс «Коронація слова» оголосив переможців. Для багатьох нині відомих авторів фентезі цей конкурс був проривом, а видавці давно полюють на переможців та видивляються там нові імена. Особливо це стосується спецвідзнаки від Дари Корній і Тали Владмирової «Українське сучасне фентезі». В різні роки її отримували Ярина Каторож (2015 рік), Марина Смагина (2016 рік), Любов Відута (2017), Івахнов Антон (2018), Ольга Фира (2019).Цього року спецвідзнаку отримала вже визнана авторка Анна Багряна за рукопис «Вітряна гора», проте шанувальникам жанру її ім’я може бути не дуже знайоме. «Зоряна фортеця» спробувала дізнатися про що ж цей твір та познайомити читачів із авторкою.

Анна Багряна - українська поетеса, авторка прози, драматургиня, перекладачка. У її доробку понад 26 виданих в Україні та Європі книжок. Перекладає з польської, болгарської, македонської та російської мов. Лауреатка конкурсів «Коронація слова» та «Смолоскип», Міжнародної україно-німецької премії ім. О.Гончара.

 

Ви вже були лауреаткою багатьох премій, "Коронації слова" також, але спецвідзнака "Сучасне українське фентезі" - це перша жанрова нагорода, якщо не помиляюся. А цей роман - теж перший досвід роботи у жанрі фентезі, чи у попередніх творах є фантастичні елементи?

 bagryana

Так, це моя перша відзнака в номінації «Сучасне українське фентезі». І перший роман, написаний у цьому жанрі. В попередніх моїх творах можна знайти елементи фантастики, містики, міфології, чогось таємничого і незвіданого. Але саме до жанру фентезі, певно, найбільше тяжіє моя повість для дітей «Читотинь», яка, до речі, теж отримала відзнаку на «Коронації слова», ще в 2014 році. Там розповідається про країну Чинічляндію та різних вигаданих химерних істот. Така собі казка-фентезі для наймолодших. Роман «Вітряна гора» я написала минулого року. Свідомо вирішила спробувати себе в жанрі фентезі, розширивши вікову аудиторію – для підлітків і дорослих. Але мені хотілося, щоб це було суто українське фентезі, яке б ґрунтувалося на давніх віруваннях українців і одночасно – на реаліях сучасної України.
 

Класичне питання: про що ваш роман?

 

Це роман про пам’ять, що зберігається в кожному з нас, про зв’язок між людьми та стихіями природи. Про минуле, теперішнє і майбутнє. Про підлітка на ім’я Дейв, канадійця з українським корінням, який народився і людиною, і вітром водночас. Про вітряні млини і ще про багато чого іншого. Сюжет не переказуватиму, щоб тримати інтригу. Скажу лише, що закінчується твір досить оптимістично. Тому дуже хочеться, щоб він виявився пророчим для України.
 

Ви вже отримали Пропозиції від видавців?

 

Поки ні, але після того, як Дара Корній зробила на ФБ рекламу моєму роману-переможцю, читачі буквально засипали мене коментарями та приватними повідомленнями – запитують, коли і де можна буде придбати книжку. Тому, хочеться сподіватися, що виникне цікавість і з боку видавців. Принаймні, я чекаю пропозицій і готова до співпраці.

 

Далі…

42
 

Сьогоднішнім матеріалом ми розпочинаємо спецпроект «42 фантасти про Неймовірне, Літературу і Все Інше». Відповіді на одвічні питання про життя та всесвіт, звісно, нам у цьому проекті не знайти. Але наблизитися до розуміння самого питання можна спробувати, адже всім відомо, що у правильно сформульованому питанні міститься половина відповіді.

 

В цей непростий час, коли кожного дня здається, що гірше вже бути не може, життя нас дивує знову і знову. Власне, а що ми про те життя знаємо. А про українську фантастику і тих, хто її творить? Не так багато, щоб скласти повну енциклопедію, тому ми і не намагатимемося цього зробити та не будемо друкувати довгі зарозумілі тексти. А от зібрати трохи інформації для наступних видань можливого путівника, подарувати кілька приємних хвилин тим, хто буде читати ці розмови, цілком можемо. Тому і будемо говорити з нашими героями. A почнемо з Ярини Каторож.

 

 


katorogh
Ярина Каторож – українська письменниця та художниця з міста Винники, що працює в жанрі фентезі. За свій дебютний роман «Алхімія свободи» отримала спецвідзнаку «Українське сучасне фентезі» від письменниць Дари Корній і Тали Владмирової на конкурсі «Коронація слова» у 2015 році. Наступною стала трилогія «Палімпсест», що принесла у 2018 році Ярині нагороду Chrysalis від Європейського товариства наукової фантастики.

 

 

Твоя перша книжка була написана у жанрі фентезі. Можна сказати, що саме фантастика стала «точкою відліку» для тебе як письменниці?
Так, можна. Спершу то була й «точка відліку» для мене, як для читача – я завжди надавала перевагу творам, дія в яких виходить за звичайні, реалістичні рамки; любила казки. «Алхімія свободи» - мій первісток-роман, але рукописи були й раніше. Пробувала писати прозу з дванадцяти років. Тоді за два роки я наклацала на клавіатурі рукопис, що мав зо три сотні сторінок. Він був жахливий і я рада, що світу його не показала. Зі katoroghштампами, ельфами і нелогічними завитками сюжету – але то таки було фентезі. Але ж і писати потрібно вчитись, чи не так? Опісля пробувала створювати оповідання, деякі з них були реалістичними, та такі речі в голові в мене виникають вкрай рідко. І коли почала зароджуватись справді вартісна історія, що полонила думки і творчий час – я навіть не вагалась, в якому жанрі писатиму. Тому «Алхімія свободи» - фентезійна.
Саме відсутність бар’єрів, притаманних реалістичним жанрам, дає мені найбільший приплив натхнення. Побуту й того, що відбувається за правилами, в реальному житті – хоч відбавляй, і писати про це мені не було тоді цікаво.
 

 

То фантастика приваблює тебе несхожістю на реальний світ?

Якщо говорити про візуальну, естетичну складову, то мене, звісно ж, приваблюють атрибути, притаманні фентезі – магія, красиві краєвиди та споруди; можливість бути будівничим міст, які не могли б існувати насправді, та вигадником мов, звичаїв, обрядів, того ж таки побуту, відмінного від справжнього. Фентезі – це цілковита свобода для автора. В цьому – його головна перевага. А ще – велика відповідальність, адже доводиться якісно описувати все, що навигадувала, щоб воно не виглядало по-дурному, захоплювало.

Фантастика насправді дуже прив’язана до того, що відбувається з автором в його цілком прозаїчному житті. Ну, принаймні в мене це так. І тому вважаю, що задум вдався, коли вийшло поєднати якісь вигадані обставини з відчуттями, які можна пізнати насправді. Тут вважаю головною перевагою змістовності жанру те, що можна вигадати свій світ і переконати читача в тому, що він реальний.

Далі…