Міль

Дата реєстрації: 2019-05-16 13:01:37

Псевдонім: Міль

Коментарів: 20

Редагувати персональні дані


Його останні коментарі:

  • Поки боги сміються
    2020-04-05 16:20:45

    Я тут від нудьги перечитую коментарі і хотілося б стати на сторону автора в проблемі мізогінії. Я в своєму коментарі поставила "класно" і "мізогінія" в одному реченні зовсім не маючи на увазі що мізогінія це класно. Але мізогінія може бути присутня як характеристика персонажа абсолютно нормально, так само як і пласкі сексистські жарти, бо вони розкривають Зевса і розкривають його, як і задумано автором, не в кращу сторону. Вбивати - це погано, але чогось в літературі є вбивці, так само як і сексисти, злюки і шахраї. Тут саме питання які цінності транслює автор, а для мене тут не пропагується мізогінія. Відповідь чому дуже проста – Зевс не головний герой оповідання, він антагоніст. От на нього й можна вішати всі гріхи людства, навіть якщо в нього класні футболки. Головний герой це, звісно, Прометей, хоч і з'являється епізодично. Він перехитрює богів і рятує людство. От в цьому і класне це оповідання бо розкручується не від героя, а від антигероя. На конкурсі типу ЗФ це доволі нестандартно і виконано не найгіршим чином.

  • Попутник
    2020-04-03 12:18:06

    Любий авторе, почитала ваші побоювання щодо хаосу і ненависті в коментарях і то мені так знайомо. Основною проблемою спілкування в інтернеті є те, що ти ніколи не знаєш з якими емоціями люди насправді все пишуть. Можна звісно смайлів наліпити, але і воно не завжди переконує. Я по замовчуванню читаю критику у свій бік голосом страшного мужика, який на мене волає. Практика показує, що коментатори насправді пухнасті і милі в звичайному житті, а не пекельні створіння покликати принизити молодих українських авторів. Не знаю чи це допоможе, але розкажу одну ситуацію з одного самосудного конкурсу. Це була не Зоряна фортеця, а конкурс, де зашквари на шталт тих що тут, це були лагідні погладжування. Там спеціально обсирали твори один одного, бо коментарі впливають на вибір теж, не лише самі оповідання. Так от, моє геніальне творіння і мене обізвали наркоманкою, мою професію, яку я дуже любила, фігньою і як би я не думала що я така вся високоінтелектуальна наводжу афігенні аргументи і взагалі маладєц, на ситуацію це не дуже впливало. Ага, в інтернеті хтось неправий. Мене від того коментатора трусило два дні і заспокоїлася я лише тоді коли застокала його в соц мережах і дізналася що він рятує котиків на дозвіллі. Вирішила великодушно йому пробачити.

    Отож, після конкурсу так п'ятого з критикою стає трохи легше (з власного досвіду). ЗФ самий гуманний самосудний конкурс в якому я була. Можна не коментувати зовсім, але кому від того краще? Мені колись знайома блогерка сказала "ну не пиши якщо не вмієш відгавкуватися". От я у фейсбуці і досі нічого не пишу, бо не вмію. На конкурси в якості коментатора вилізла вдруге. Постійно боюся когось образити, тому вибачайте якщо щось не так. Я з благіми намірами, але про благі наміри і куди вони ведуть ви всі знаєте.

    А про нападки на авторів, я б теж щигля давала, бо твір і автор – різні тварюки. Ніхто не заважає виховательці садочка на дозвіллі писати хентай. І журити її за це теж не варто. Любові і весни всім ≤3

  • Зазим'я
    2020-04-02 12:33:04

    В мене герой викликав дисонанс, але не в хорошому плані, що він такий неоднозначний, а в поганому, що він погано прописаний. Він краде цю женщіну, але слова автора весь час його ніби виправдовують: "я не хотів, воно якось само". Я розумію ідею за цим, показати персонажа глибше, але зроблено погано. Виписати поганого персонажа це круто, але непросто.

    Я особисто, думала що в нього просто проблеми з комунікацією, до "ночі любві", саме через слова автора. Навіть якщо зроблено на емоціях, його мала б накрити хвиля вини після того як він охолонув би (ну якби він був нормальним). А він про незабутню ніч кохання торочить. Саме тому що він не кається, я й не повірила ні краплі у всі ці покаяння.

    От на моменті про "Я Магура, дочка Перуна" я офігіла. От реально. Така, шо? Потім ці всі мутки. Я така, Дара Корній, is it you? Далі якась дика штука про цю Магуру, до якої ГГ очевидно байдуже, бо в нього ж тут ніч кохання намальовувалася.

    Проблеми з покаяннями наступні: відсутній катарсис ГГ, відсутнє усвідомлення гріха.

    Про катарсис. В притчевих історіях, де треба виправити ГГ, хай навіть в різдвяній історії, героя зазвичай поміщають в таку саму ситуацію в яку він поміщав інших. Щось я не помітила щоб його викрадали і ґвалтували, а це б дуже скрасило історію, направду. Через те, що найбільшими його стражданнями був холод від снігу і те, як спалили якусь богиню, яку він вперше бачив, ми не віримо. Чому? Тому що це не той герой, який буде перейматися смертю когось через себе настільки сильно. Нам він зовсім таким не виглядає з того, що написано. Героя треба опустити на саме дно, перед тим як його звідти підняти. А тут героя відверто шкодують. Може б то його періщити вогнем? Більше б стимулів до покаяння було. Може б ми його пожаліли тоді?

    Усвідомлення гріха. Не вірю. Просто і ясно. Він прикидається. Боїться і прикидається. Мало підстав для усвідомлення своєї провини. Недопрацьовано.

    Щоб зробити оповідання по такому сюжету є два шляхи: легкий – йти по вже напрацьованій схемі (за основу брати казки, притчі і т.д), важкий – добре знати психологію і вміти застосовувати її на письмі ("Злочин і кара" для прикладу). Тут не використано жодного, не зараховано.

  • Номер 507
    2020-04-02 12:11:28

    Не робиться так, коней на переправі не міняють. Показали нам героїв, то покажіть що з ними стало. Я розумію, що повертатися щоб врятувати когось вже не модно, але кінцівка де чувак такий залишає незрозуміло де групу людей (за якими ми до речі слідкували трохи сторінок), а потім виходить і думає: "Слиш, а може я погано зробив? Та нє, ну нафіг, дайте пожрать", якось змазала б усе хороше в оповіданні.

    Квестова кімната обіграна слабувато. Потенціал якихось гарних таємниць і оригінальних схованок зведено до чисел. Якщо ще ти сам в квестовій кімнаті, це можна пережити, бо там ти принаймні відчуваєш щось, а в оповіданні, сорян, треба щось гострішеньке.

    Не в'їхала в ідею з цим мужиком в кімнаті. До чого воно було? Щоб поміняти одну групу на іншу? І що це дало? Якась не дуже епічна подорож в часі по суті своїй. Може якби дописати як ті повернулися і відкрили ще якийсь секрет чи щось типу такого, а то воно здається незакінченим.

  • Спіраль Мартиненка
    2020-04-02 12:04:09

    Перепрошую, але мене з першого речення переслідували якісь трохи блювотні рефлекси, починаючи з

    Сотні ранкових сонячних зайчиків, що перегравали крізь жалюзі, звали у початок нових пригод.
    . Це перше речення для дитячого оповідання і то якщо щось зробити з тим, що зайчики "переграють" і "звуть" когось.

    Діалоги з батьками то просто вершина штучності.

    Друга точка блювання оті пластівці зі смайликами. Я шось сиділа і думала: стьоб, не стьоб... Швидше за все стьоб, але коли ти не до кінця в'їжджаєш що це стьоб то трохи вже не стьобно.

    Десь після середини я втратила нитку що відбувається, тому інцест вразив мене не так сильно як решту коментаторів.

  • За аметистово-фіолетовим обрієм
    2020-04-02 11:56:17
    А я би тільки слухав та нюхав її.
    – безцінно.

    От же ж люблять на ЗФ космогонію розводити в оповіданнях до 30 тис знаків. Ніколи цього не розуміла. Як писав Професор "Не важко створити світ, в якому світить зелене сонце, важко щоб воно тм природно виглядало". Але тут учасникам чомусь це подобається, принаймні в мене складається таке враження. І мені від цього сумно, бо добре коли в таких дуже вторинних світах є хоч одна-дві цікавих детальки. Як на мене, якщо подобається якась ідея і хочеться впихнути її обов'язково, то треба поламати голову як її органічно туди помістити, щоб вона не була просто декорацією.

    лагідна зоря нової реальності
    війнула якоюсь радянщиною, там де свєтлоє будущєє і все таке.

  • Поки боги сміються
    2020-04-01 16:10:59

    Легке розважальне оповідання з гарно продуманим простеньким сюжетиком. Водночас весь замут з Прометеєм і підпадає під модель притчі-казки. Один раз обманули – другий раз не лізь. Тому це майже як метаміф smile

    Класний образ Зевса: трохи мізогіністичний, з любов'ю до футболок.

    Погоджуюсь що хитрість Прометея не дуже розкрита, а він так старався. Шоу всілякі підставні створював, а боги навіть по достоїнству не зацінили його розводу.

    І про сміх як засіб від кінця світу теж круто, бо "історія повторюється двічі: спочатку як трагедія, а потім як фарс".

  • Dead Outside
    2020-04-01 15:46:51

    Дуже класно подано мистецтво майбутнього, перетворення тіла в танці. Також присутній конфлікт "живих-мертвих" і він добре розкривається в тексті. Гарно побудовано, немає значних провисань і все підведено під ідею й конфлікт. Присутня образність, що не так часто трапляється серед оповідань на ЗФ. Епізод з драконом гарно розкриває характер ГГ і плюсує в скарбничку "за мертвих".

    Щодо відповідності темі, мені це теж спочатку кинулося в очі, тому я пішла і перечитала умови. Там згадано про "ефект метелика", а епізод з видаленням непотрібних спогадів і збереженням дріб'язкових, але які мали вплив на особистість ГГ прекрасно ілюструє цей ефект, тому для мене тема зараховується.

  • Рік Уробороса
    2020-04-01 15:05:19

    Йой, не все те що фантастика треба синхрофазотронами напихати. І абзаци, будь ласочка... Важко через це все продиратися, а коли всі події просто переказують, пояснюючи світ – такого не люблю. Мені це не схоже на оповідання, а на замальовки ідей якихось. Конспект чогось, що буде потім розроблене і перетворене на художню літературу. Потім всі ці інтриги-знищення взагалі якийсь зашквар.

    Мені сподобалася тема з вирощуванням дітей без партнера. Думала раз автор так багато приділяє увагу цьому питанню на початку це буде далі обігруватися, а ні, просто вставка, яка по суті не грає ролі далі. І знову ж таки все переказується, а не показується. Навіть тему з дітьми можна було б подати як сюжетну, для прикладу, про розлучену пару по обидві сторони барикад, які хочуть незалежно наплодити соді дітей.

    Кінцівка викликає багато етичних питань. Таку тему треба протягувати крізь весь твір, вважаючи що обсяг маленький, а не без будь-яких причин витягувати наприкінці.

  • Попутник
    2020-04-01 14:45:04

    Може то я переїла якогось маскіно про подорожі в часі, але мені от ця подорож в часі взагалі не оригінальна. А ще більш неоригінально як чоловік спішить до дружини, в якої відійшли води і потрапляє в аварію.

    Про ліфт теж кліше-кліше, чи то може мені так. У всіляких вправах з письма, там де кажуть "помістіть людей в закритий простір і поспостерігайте" додають "тільки будь ласка не в ліфт, бо вже було". Може тому коли ліфт зупинився і там був дідок, ще до того як ГГ "подивився на дідка і той здався йому знайомим" було все ясно. А в такому сюжеті, мені здається, бажано було б якось інтригу потягнути. Хоча в такій ситуації це справді важко.

    Монолог дідуся мене не зачепив, але то таке. Мені не вистачало от аме асоціації що говорить стара людина. Мімки, рухів. Після кількох хвилин молодий ГГ так кардинально випав з тексту, що ми втратили можливість дізнатися про його характер більше. Може якби він хоч якось при монолозі комунікував з дідком я б більше перейнялася його дилемою вкінці.

    Ну й важкість вибору наприкінці для мене сумнівна. 30 секунд поки проїде вантажівка не дуже щось вирішують в такій ситуації. А якщо що то дружині потім самій ту дитину ростити. Навіть якщо не віриш дідку, береженого беружуть smile Але то вже моє враження і мій хід думок.

  • Мнеме
    2020-04-01 13:26:05

    Вірус забуття це круто. Мені відразу згадався "Похований велетень" Ішігуро. Мнеме теж дуже вдала назва.

    В структурі справді дуже багато провисань.

    Частина один: Школа, введення ГГ, розкриття його персонажа через учнів. Гуд. Не гуд, що мнеме казочки, а тут півсвіту від них дуріють. Нащо аж так обманювати дітей?

    Частина два: Автобус. Тут нам через ситуацію показано хто вони такі ці мнеме. теж гуд. Тут треба під шумок напхати ненав'язливо і по суті все що треба знати читачу про ці штуки.

    Частина три: фінансування. Нащо воно? Про фінансування це так, жартик похідний. Треба ввести новенького і ми маємо шматок безцільного тексту.

    Чотири: близнюки і якась інфа. Близнюки далі задіяні в тексті? Ні. Вони нам треба? Не думаю. ГГ тут розкривається як вчитель і суперпоборник мнеме? Сюжет це рухає? Теж ні.

    П'ять: Тед їде, Тед сором'язливий і т.д. Було б круто через цього хлопця показати щось про вчителя, а то в нас є хлопчик, він такий весь нещасний, а в результаті в нього єдина функція – мати ведмедика. До речі, хлопчик каже що іграшку підмінили, я щось не в'їхала хто підмінив. Якщо школа суперсек'юрна то як туди пронесли квадратики мнеме?

    Шість: битва з мнеме через вселення у водія автобуса. Хм... Багато питань, як, нащо і т.д. Круто що взято вже існуючу подію, але як це все працює неясно. Треба дати зачіпочки по тексту що ГГ має таке особливе.

    Сім: все пояснюється в лоб. Добре, переживемо.

    Вісім: Перший абзац: ми вам пояснимо все що сталося сторінку тому ще раз, на випадок якщо ви не зрозуміли.

    в моїх руках дивна сила...все життя готувався до битви із цими потворами
    Ну не дуже зрозуміло як саме він готувався. Кінцівка може була б краща якби там просто фінансування залишити.

    Висновок: треба працювати з ГГ, знайти чого він такий особливий і шифрувати це в текст, а потім та-да, розсекретити. І поменше перепояснень, читачі не тупі smile

  • Яблуневий цвіт
    2020-04-01 12:08:27

    Мені сподобалася ідея спогадів як таких собі мандрівок у часі, бо це справді те, як ми, звичайні смертні можемо перенестися в минуле. Про сон банально, про гілочку теж, але принаймні гарно.

    Перша частина про Надію хоч і десь резонує з моїми відчуттями, не зайшла. Не впевнена чи такий поверхневий опис депресії спрацював би в інший час.

    На мою суб'єктивну думку, оповідання краще б працювало як психологічне а не фантастичне. Більше показати переживання чоловіка, адже йому теж важко в цій ситуації. Його втечу в спогади. Безсилля. Хай би він огірки на балконі посадив чи що. Теж було би круто якось протиставити паралель дружина-дід і як вони наприклад переживають травму.

  • Жмот
    2020-04-01 11:40:01
    Піди вкради козацькі штани там чи вуса князя Вітовта.
    – це прекрасно.

    Мені сподобався персонаж Жмота. Уявляла його таким собі Плюшкіним.

    Як екотерорист, ввімкну трохи занудства. Пластикова пляшка розкладається десь 450 років, тому пластикові динозаври теж добряче полежать, не розклавшись. В 2202 році люди матимуть змогу легко наловити собі мотлоху в будь-якій українській річці. Хоча, може бути що за двісті років всю планету повністю очистять і утилізують весь пластик. Було б добре smile

  • Двадцять квадратних метрів часопростіру
    2020-04-01 11:19:22

    Непоганий гумор це величезний плюс. Чого не вистачило то це трішки краще продуманої структури, яка б об'єднувала всі епізоди і надавала оповіданню щось на зразок загальної ідеї.

    Не погоджуюся щодо скорочення. Розважальних вставок і шутєєчок можна ліпити скіки душі вгодно, якщо є справний каркас сюжету. Трішки підрихтувати і буде норм.

    До речі, дуже погоджуюся з Краснопіркою щодо епізоду з радянщиною. Якщо завели таку тему раз, то треба було вже мішати і робити трагікомедію, додати ще щось подібне, а то воно справді вибивається. Ну й ідея, ідея, щось та має єднати всі шматочки докупи. Плекайте свій гумор і виховуйте, за правильного використання він точно знайде свого читача wink

  • На “Сі” можна написати все!
    2020-03-31 15:17:33

    Мені зайшов програмістський гумор, бо я звідти smile Та й взагалі гумор непоганий. Навіщо нам магія для переміщення в часі якщо є програмування? Котики теж зачотні. Тільки оце "уркав" мене коробило чогось, особливо там де написано "украв". Хоча я на описки не дуже звертаю увагу, але коли це якесь інше слово, то вибиває з контексту. Ще "в кишені щось хрусьнуло" не дуже конкретно каже все-таки про телефон. Це звісно перше про що я подумала, бо це логічно, але якби вставити якусь ремарочку десь вище, що ГГ типу засунув айфон в задню кишеню джинсів, а потім хряпнувся на кріселко, а воно виявилося твердим, щось типу такого, щоб вже точняк.

    До першого коментаря. В мене стиль викладу питань не викликав і всі чати-переписки і т.д дивилися органічно. Може то питання смаку.

    З фіналом тут теж все по канону як на мене. Оповідання легке, тут вкінці всі мають знайти своєрідне щастя. Їжа є, ігруха є, музончик є, соціалізація теж є (тихенько плаче в куточку). Ми тут теж з котом виживаємо як можемо і хоча моя тушка кота (скорочено котушка) не голодує, але думаю прекрасно зрозуміє любов Мурчика до холодильника.

    Про серце і зарубу аж пробрало.

    А ще, можливо, в мене є підозри щодо особистості автора, але я тільки половину текстів прочитала, тому не впевнена.

  • Протифаза
    2020-03-31 14:37:59

    Сподобалося. Гарний жіночий персонаж, зворушлива історія, майстерно написано. Видно що в автора є досвід і вміння smile

    Мене теж трошки вибила кінцівка

    Менді глибоко вдихає, береться за ручку дверей і піднімає обличчя договори. Цієї миті в мансарді загоряється світло.

    Це світло мене вибило з колії, типу в будинку хтось є, чи це просто як символ ідеї і рішучості?

  • Божественне втручання
    2020-03-31 13:13:44

    Класні персонажі викрадачів: жива мова, кураж, азарт аж пре з них.

    Трохи мені було забагато пояснень про ангелів шо як і куди. Розказується в лоб.

    Епізод де ангелиця каже що насправді їй ті всі накрадені люди не треба, а треба тільки ці двоє дуже неправдоподібний і ніяк не пояснюється. Чим вони такі особливі? Про континууми всілякі теж якось за вуха притягнуто, якби хоч терміни були якісь власне вигадані може не різало б так. Бо психоенергія, в мене особисто чомусь з цими розривами не в'яжеться, от якби то янгольська мутка була якась, могло б спрацювати.

    Ще соромлюся спитати про кінець. Чи я правильно в'їхала, що Астера і є Естель? Той перший янгол з тим лічильником? Тоді вона якось дуже швидко перебігла на ворожу сторону і змінила ім'я. Невже в неї було в польоті так багато часу щоб все просікти і потім так епічно вийти і назватися ім'ям людини, яка вбила її батька, хоч це й була вона сама?

  • Битва у закинутому дворику
    2020-03-31 13:04:10

    Мені дуже сподобався сетап: мертв'яки, кладовище, священник, який має прийти і не приходить. Нуарненько.

    Але я зовсім не розумію логіки дій і мотивації ГГ. Ось він переляканий йде до церкви, куди зазвичай не ходить, бо боїться того, що бачить. Потім, священник не приходить, а Семен такий: "О, точно, треба піти цих зомбаків пощупати, цікаво ж". Нормальна реакція нормальної людини на мертв'яків? Ні, не думаю. Якщо він трохи ку-ку і безстрашний, то треба це якось показати, щоб ми вже знали що він міцний горішок. Мотивація "просто стало цікаво" дуже слабка в таких ситуаціях. Треба вмотивовувати сильніше. Ця ж мотивація безбашенного супроводжує героя, коли він приєднується до армії.

    Ще не показано що герой крім безстрашності ще трохи тупенький, бо в момент коли він біжить вмирати кожному пересічному читачу з елементарною логікою ясно що він помре.

    Змазана кінцівка. Герой мав би щось зрозуміти або щось отримати. Наприклад можна було показати, що серед мертвих йому краще ніж серед живих. І таким чином ГГ знайшов "своїх", замість цього він знову виглядає як трошки ку-ку.

    В творі є забутий персонаж священника, який потім не вистрелює. Хоч би висповідав його перед ссмертю храбрих чи шо. Персонажів в таких коротких оповіданнях бажано напризволяще не кидати. А тут ще й така ситуація: обіцяв прийти – не прийшов. То міг вже й запізнитися, а то довіру до церкви підриває smile

  • Хроноемпатія
    2020-03-31 12:53:37

    Якісь неоднозначні в мене відчуття від цього оповідання. З одного боку в ньому є щось кінематографічне. Добре уявляєш як відбуваються події, з іншого боку багато чому не віриш. Наприклам діалогам у палаті. Водій автобуса був для мене дуже непереконливим. Говорить складно і розумно. Відразу видно персонажа-функцію і він навіть не маскується.

    Не в'їхала в кінцівку. Типу він врятував того, кого вбив і його гріх викуплений? Якщо це ніби моральна дилема вбивства ворога на війні, то подана слабо. Однобоко представлені сєпари, якщо ГГ в результаті має покаятися за скоєне, то в нас немає шансу це відчути, бо тут все дуже чорно-біле. Якщо він не мав каятися, тоді в оповіданні немає конфлікту. ГГ просто катують, а нам навіть невідомо навіщо, бо заявлену секретну програму так і не розсекречують для читача. Для чого їх так катують? Для покаяння? Не віриться. Такі інституції мають мати з цього якийсь зиск. Якщо й сам ГГ не шарить який, то принаймні автор мав би дати натяк читачу.

  • Гідний суперник
    2020-03-31 12:43:06

    Фішка з викоріненням поганців з історії вже така не нова, що вже не працює майже в будь-якому вигляді. Якби хоч ще обіграно було якось іронічно. Мене це відразу відштовхнуло.

    Гарні моменти там де пояснено небанальну механіку переміщень: про ванну і про розмитість образів в минулому.

    Непогана інтрига, коли ГГ шукає свого супротивника, але після цього все поїхало в якусь дивну для мене сторону. Якісь бджоли, вірус, вб'ю всіх і всяке таке. Не переконало. Якби ГГ пішов попити кави на Трокадеро перед смертю і пізнав дзен я була б більше вражена.